За типом шкіра і волосся можуть бути сухими, нормальними, жирними та комбінованими. Тип шкіри та тип волосся взаємопов’язані та  залежать від інтенсивності роботи сальних залоз, складу  та якості щкірного сала. 

Факори, що впливають на  властивості волосся:

·вікові особливості (у людей похилого віку волосся потоншується, його ріст уповільнюється);

·стан нервової та  ендокринної систем, а також обмінних процесів в організмі (надмірне виділення шкірного сала й зміна його хімічного складу);

·особливості харчування;

·догляд за волоссям:  (під дією високої температури,  лугів  змінюється структура волосся, зменшується його міцність і еластичність);

Лупа   
Лупою називають рогові лусочки, які з’являються на голові. Процес заміни рогового шару епідермісу відбувається постійно  протягом життя людини  по всьому шкіряному покриві, але лише на волосяному покриві голови стає помітним. Клітини  епідермісу  не визрівають, не висихають до норми  і тому  відлущуються пластами.

 Причини появи лупи: нервове перенапруження, порушення обміну речовин, знижене харчування (схуднення), нестача вітамінів А і групи В, неправильний догляд за волоссям, пересушування шкіри голови, порушення роботи шлунково-кишкового тракту, використання невідповідних засобів догляду за волоссям  (зловживання лаком, гелями, фарбою для волосся, часта сушка феном), вплив мінусових температур.  Наявність лупи іноді свідчить про враження шкіри грибком особливого виду.
У будь-якому випадку лупа є не самостійним захворюванням, а лише проявом  порушень в організмі Лупа буває жирного і сухого типу.

Себорея

Себорея— патологічний стан шкіри, за якого сальні залози виділяють значну кількість шкірного сала зі зміненим хімічним складом. Патологічні зміни шкіри переважно локалізуються на волосистій  частині голови, шкірі обличчя і верхній частині тулуба.

Природа себореї має кілька пояснень: спадковість, гормональні порушення, неправильне функціонування щитовидної залози, порушення обміну речовин, кишкові захворювання, нестача вітамінів, особливо групи А, Д, Е, Н. може бути пов`язана з алергічними захворюваннями, нераціональним харчуванням, хронічним недосипанням, стресами.  Розрізняють суху і жирну себорею.  Типовими ознаками для обох форм себореї є свербіння і посилене випадання волосся.

Експериментально доведено, що себорейний дерматит викликається грибком. Це представник  виду грибків, які є постійним компонентом нормальної  мікрофлори шкіри людини. Грибки концентруються навколо сальних залоз і використовують їхній секрет як джерело жирних кислот, необхідних для росту і розвитку. За певних умов організм людини втрачає здатність утримувати такі грибки в сапрофітному стані.

Гноячкові захворювання шкіри

Гноячкові захворювання шкіри (піодермії) розвиваються в результаті проникнення в шкіру стафілококів чи стрептококів. Факторами, сприятливими для розвитку піодермій, є мікротравми, цукровий діабет, авітаміноз, зниження місцевого і загального імунітету, підвищена вологість шкіри  а також недотримання правил особистої гігієни. Здорова неушкоджена шкіра є надійним захистом проти проникання в неї гноєрідних мікробів.

Залежно від збудника, клінічний перебіг піодермії має деякі особливості:

- прояви стафілодермій на шкірі, як правило, пов'язані з волосяними фолікулами чи вивідними протоками сальних і потових залоз;

- розвиток стрептодермії не пов'язаний з волосяними фолікулами. Стрептококи вражають переважно епідерміс  і процес поширюється по поверхні шкіри.

Зустрічаються також змішані форми гноячкового захворювання шкіри, викликувані стафілококами й стрептококами.

Стафілококи викликають наступні хвороби:

фолікуліт (гнійне запалення волосяного фолікула),

стафілококковий сикоз (гнійне запалення сально – волосяних мішечків бороди і вусів),

фурункул (чиряк), фурункульоз,

карбункул( є  скупченням багатьох фурункулів),

 гідраденіт(гнійне запалення потових залоз у пахвових западинах).

Стрептококові захворювання.

Стрептококове    імпетиго — поверхневе    гнійничкове захворювання, що найчастіше зустрічається в дітей.

Заїда — стрептококове захворювання шкіри в кутиках рота

Поверхневий та підшкірний панарицій.  Розвивається  при травмах пальців, задирках, коли з'являються умови для проникання в товщу шкіри стрептококів,  запальний гнійний процес пальців рук, що охоплює підшкірну клітковину.

Бешихове запалення шкіри (рожа) —Стрептокок проникає в шкіру при порушенні її цілості. Найчастіше виникає на обличчі, руках або ногах.

Абсцес утвориться внаслідок влучення гноєрідних мікробів при травмі або забрудненні рани. При цьому в процес втягується власне  шкіра й підшкірно-жирова клітковина. При цьому може виникнути  зараження крові (сепсис).

Флегмона — захворювання, яке викликають гноєрідні мікроби. При ньому виникає гнійне запалення підшкірно-жирової клітковини з наступною гангреною (омертвінням).

Грибкові захворювання шкіри

Збудники грибкових захворювань — патогенні грибки різних видів, яких налічується близько 500. Грибки  дуже стійкі до зовнішніх впливів, можуть зберігатися в лусочках шкіри й волоссі, що випало, багато місяців і навіть роки. Ці захворювання дуже заразні й порівняно повільно піддаються лікуванню.

Хвороботворні грибки не розвиваються в зовнішньому середовищі. Місцем їх життєдіяльності  та  джерелом захворювань є хвора людина або тварина, зараження може відбуватися при безпосередньому контакті, а також через предмети особистого користування.

Грибки можуть уражувати всі шари шкіри, а також її придатки: волосся і нігті. Залежно від цього розрізняють шість видів грибкових захворювань.

І. Кератомікози:  

- різнобарвний лишай (висівкоподібний).

II. Дерматомікози:

— пахова епідермофітія;

— епідермофітія стоп;

— мікроспорія гладенької шкіри;

— руброфітія гладенької шкіри.

III. Трихомікози:

— мікроспорія волосистої частини голови (стригучий лишай);

— трихофітія волосистої частини голови.

IV. Оніхомікози (грибки нігтів)

V. Кандидомїкози.

VI. Ураження, викликані плісеневими грибками.

Різнобарвний (висівкоподібний) лишай.

Захворювання хронічне, має тенденцію до рецидивів. Клінічна картина:  типова локалізація —шкіра плечового пояса, може уражуватись увесь тулуб, де з'являються незапальні, рожево-коричневі плями з дрібно-пластинчастим лущенням шкіри Суб'єктивні відчуття зазвичай відсутні.

Мікроспорія

Розррізняють мікроспорію  гладенької шкіри та мікроспорію волосистої частини голови.

Мікроспорія гладенької шкіри Основне джерело зараження — хворі на мікроспорію кошенята, рідше дорослі кішки і собаки. У 85% випадків людина заражається при безпосередньому контакті з хворою твариною, і значно рідше зараження відбувається при контакті з людиною.

Клінічна картина: на гладенькій шкірі різних ділянок тіла з'являються поодинокі чи множинні рожеві плями, що лущаться, оточені валиками застійно-червоногокольору.  На поверхні валика з'являються дрібні пухирці і лусочки. Одна пляма може розміщуватися в іншій (концентричні кола), уражується пушкове волосся. Суб'єктивно - незначна сверблячка  на  місцях висипань.

Мікроспорія волосистої частини голови (стригучий лишай). Джерело захворювання — хвора на мікроспорію людина. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворим або через його предмети особистої гігієни.

Клінічна картина, на волосистій частині голови виникають вогнища облисіння округлої форми, що можуть бути поодинокими, множинними, можуть зливатися. Волосини у вогнищах обламуються на висоті 6-8 мм над поверхнею шкіри. Шкіра рожевого кольору лущиться, з'являються пухирці і кірочки. Захворювання може супроводжуватися легкою сверблячкою.

Трихофітія . Трихофітія викликається грибками трихофітонами. Це захворювання найчастіше спостерігається в дітей але  іноді  (в особливій формі) і в дорослих людей. Трихофітія може вражати окремо волосисту частину голови, гладку шкіру, нігті або всі ці ділянки разом.

Розрізняють поверхневу й глибоку трихофітію.

Поверхнева трихофітія гладкої шкіри  частіше буває на відкритих частинах тіла.  Поверхнева трихофітія волосистої частини голови має вигляд невеликих за  розміром  й різних за формою множинних вогнищ лущення білуватого  кольору, з нерізкими межами. На вогнищах ураження обламана лише частина волосся. Волосини  на 1-3 мм піднімаються над рівнем шкіри й схожі на зістрижені. Звідси й назва стригучий лишай.  На вогнищах ураження  шкіра покрита дрібними білувато-сірими лусочками.

Глибока трихофітія викликається грибками, що живуть у шкірі тварин, протікає гостро. Глибоку трихофітію називають також наривною. Перебіг хвороби може тривати від 8-10 тижнів до 6 місяців.

При ураженні  області бороди й вусів захворювання зветься паразитарний сикоз. При цьому розвиваються набряклість і червоність шкіри. На поверхні ураженої шкіри вусів і бороди можна побачити безліч отворів, через які випливають крапельки гною.

Оніхомікози . Процес може починатися з вільного краю  чи з боку нігтьового валика (плісеневі грибки); нігтьова пластинка різко потовщується, кришиться з краю.

Кандидомікози — грибкові захворювання, спричинені грибками роду Cadida. Грибки цього роду відносять до умовно патогенних організмів. Джереломінфікування може бути хвора на кандидоз людина.

Клінічні ознаки  кандидозу різноманітні і залежать від місця прояву. На слизових оболонках — це поверхневі ерозії яскраво- рожевого кольору, покриті нальотом, який нагадує молоко, що скипілося (молочниця). Ураження шкіри і слизових оболонок супроводжуються відчуттям сильного печіння і свербежу.

Фавус, або парша, викликається особливим видом грибка. Вражає тільки людину, на тваринах  не паразитує. При ураженні паршою  волосистої частини голови на шкірі розвиваються жовті скоринки округлої форми, які щільно охоплюють волосся. Центр скоринки поглиблений так, що за формою нагадує блюдце. Шкіра під скоринками сильно потоншується, при цьому волосся гине. Дуже характерно, що волосся зберігає свою звичайну довжину, не обламується, але як безжиттєве втрачає  свій блиск і стає тьмяним, сухим, як би запиленим, набуває  сірого кольору, нагадуючи перуку. Для парши характерне  стійке облисіння на місцях ураження, що може поширитися на всю поверхню волосистої частини голови, але при цьому по краю  часто залишається вузька смуга, на якій волосся збереглося. При поразці паршою волосся видає своєрідний «мишачий» запах.

Паразитарні хвороби: педикульоз, короста

Короста — паразитарне контагіозне захворювання людини; збудник — коростяний кліщ.

Джерело зараження — хвора людина. Розрізняють прямий і непрямий шлях зараження. При першому збудник переходить від хворої людини до здорової  в момент тілесного контакту; при непрямому — збудник передається через предмети особистого користування.

Коросту викликає запліднена самка. Вона прокушує поверхневий шар шкіри (надшкір'я),  паралельно поверхні шкіри, риє канал глибиною 3-5 мм - так званий коростявий хід. У ходах, що утворяться, самка відкладає яйця. Через кілька днів з яєць виводяться личинки, які перетворюються в дорослих кліщів.

Від моменту зараження до появи першихклінічних симптомів хвороби минає 8 ~12 днів. Основним симптомом є свербіж, що посилюється вночі. Основна ознака корости — це коростяні ходи, які мають вигляд прямої чи вигнутої лінії брудно-сірого кольору. Кожна самка за своє життя встигає відкласти до 50 яєць. Через 2 тижні з яйця розвивається самка, здатна сама відкладати яйця. Для корости характерний поліморфізм  висипань: фолікулярні папули, пухирці, які виникають на місці проникнення кліщів. Як результат сверблячки  з'являються садна відрозчісування, кров'янисті кірочки, піодерміти.

Типова локалізація висипань — шкіра міжпальцьових проміжків, внутрішня поверхня променевозап'ястних суглобів, шкіра на ліктях, бічні поверхні тулуба, ділянка пупка, сідниці. На шиї й голові кліщ не поселяється.

Педикульоз, чи вошивість — заразне захворювання, збудником якого є воші. Розрізняють три види вошей: головні, платтяні й лобкові. Головні воші  вражають  волосисту частину голови. Найчастіше локалізуються на скронях і потилиці, рідше — на інших частинах голови, а також у бровах і віях. Основна ознака — сверблячка ураженої шкіри, на якій з'являються плями, вузлики, кров'янисті кірочки, «замокання». Під час укусу воша виділяє дратівну речовину, що підсилює сверблячку.

Запліднена  самка  відкладає яйця  (гниди), виділяючи при цьому  особливу клейку речовину,  якою  яєчка  приклеюються до волосся  або шкіри. Самка воші живе 1  місяць,  але за цей строк вона встигає відкласти до 150 яєць. Молоді  воші з'являються через 8-12 днів, через  3 тижні через вони здатні робити потомство.

Демодекоз. На шкірі людини можуть паразитувати кліщі специфічних видів (дуже дрібних (0,2-0,3 мм)). Люди заражаються від хворих осіб і досить часто від хворих собак і котів. Проникненню кліщів у шкіру сприяє порушення функції саловиділення зі зміною хімічного складу шкірного сала. Кліщі  локалізуються у вивідних протоках сальних залоз на обличчі й у ділянці зовнішніх слухових проходів.

Найтиповіші форми прояву демодекозу на шкірі обличчя: вогнища злущування, почервоніння, гноячкові висипи, кірочки. Ці явища можуть супроводжуватися відчуттям печіння і свербежу в уражених місцях.

Вірусні захворювання шкіри

Збудником вірусних захворювань шкіри є віруси різних типів. Найпоширеніші вірусні хвороби: простий та оперізуючий герпес, бородавки та контагіозний молюск.

Герпес простий (лишай простий пухирцевий).  Це хронічне рецидивуюче захворювання, що проявляється висипаннями пухирців на шкірі і слизових оболонках. Найчастіше уражуються ділянки шкіри навколо природних отворів: крила носа, кутиків рота, червоної кайми губ. Зустрічається при хворобах, які супроводжуються підвищенням температури тіла, наприклад при грипі, запаленні легенів. На фоні печіння, свербежу, почервоніння шкіри з'являються дуже дрібні пухирці з тонким покриттям і прозорим вмістом. Пухирці швидко прориваються, утворюючи ерозію. Ерозія має яскраво-червоний колір, оксамитову поверхню, секрет швидко зсихається в пухку кірочку. У середньому захворювання триває 10-11 днів. Перебіг хвороби загострюється при зниженні резистентності організму, як правило, навесні або пізно восени.

Оперізуючий герпес — вірусне захворювання, для якого харакгерме ураження не тільки шкіри, а іі нервової системи. Особливо часто спостерігається навесні й восени Спочатку у хворого може підвищуватися температура, розвиваються ознаки загального нездужання, слабість і ознаки однобічної невралгії (біль, утруднення і незручність руху) у визначеній зоні іннервації. Потім на поверхні шкіри з'являються ділянки набряклості, почервоніння, де розвиваються висипання пухирців із прозорим вмістом. На початку захворювання пухирці заповнені прозорою рідиною, що через кілька днів каламутніє й засихає в скоринку.

Бородавки. Збудником бородавок є віруси папіломи людини,яких налічується понад 60 типів. Заразитися бородавками можна при безпосереднім зіткненні із хворим або його речами. Від зараження до появи бородавок проходить близько 4-5 місяців. Розвитку захворювання сприяють садна й порізи на руках. Іноді бородавки виникають у місцях тертя. Прониканню вірусу сприяє також вологість шкіри.

Розрізняють п'ять основних типів бородавок: звичайні, плоскі, підошовні, гострі кондиломи і ниткоподібні.

Контагіозний молюск. Збудник — вірус групи віспи. Джерело зараження хвора людина; зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворим або через інфіковані предмети побуту. Хворіють люди будь-якого віку, але частіше — діти. Клінічна ознака хвороби — округлі напівсферичні блискучі напівпрозорі (перламутрові) вузлики з пупкоподібним вдавленням у центрі. Поступово збільшуючись у розмірі, вони досягають величини горошини. При натисненні з боків із центральної частини вузликів виділяється крихка маса білуватого кольору. Кількість висипань швидко збільшується, вони можуть зливатися. Суб'єктивні відчуття, як правило, відсутні.

 

Алергічні захворювання.

Алергія - це підвищена чутливість організму людини до впливу так званих алергенів.  Якщо контакт із тим, що викликає алергію (алергеном), буде частим і тривалим, то разова  алергічна реакція перейде в хронічне захворювання з ураженням шкіри і слизових оболонок.

Дерматити — гострі запалення шкіри , що виникають в результаті впливу зовнішніх факторів (подразників).

Дерматит простий (контактний) — вогнище запалення утворюється безпосередньо на місці впливу подразника відразу ж після контакту. Припинення агресивної дії спричинює зникнення запального процесу. На поверхні чітко обмеженої почервонілої, ледь набряклої шкіри можуть бути висипання пухирців.

Дерматит алергічний виникає в людей з підвищеною чутливістю до визначеної речовини (алергену). Іноді зустрічається вроджена підвищена чутливість, але частіше гіперчутливість розвивається при повторному впливі алергену на шкіру.  На відміну від простого дерматиту, прояви алергічного виходять за межі зони впливу алергену, тобто межа почервоніння і набряку — нечітка, розмита. Вогнище ніби розповзається в різні боки, на його поверхні можуть бути дрібні пухирці, ділянки «замокання». У місці ураження виникає свербіж, жар.

Дерматит може вилитися в набряк Квінке. Першою його ознакою є утруднення дихання, яке може виникнути раптово.

Кропивниця — захворювання, що характеризується раптовим і швидким висипанням на різних ділянках шкіри пухирів, схожих на опіки кропивою й супроводжується  сильною сверблячкою.

Утворення пухирів відбувається внаслідок підвищеної проникності судинних стінок при впливі на них певних хімічних речовин. Ці речовини можуть надходити в організм ззовні або утворюватися в самому організмі. Нерідко кропивниця виникає в результаті підвищеної чутливості до деяких харчових продуктів (яйця, суниця, раки й ін.) або лікарських  речовин . До факторів, що викликають кропивницю, відносяться шлунково-кишкові розлади, порушення функції печінки, нирок, нервової системи. Крім того, укуси комах (блохи, комарі, клопи й ін.), зіткнення з деякими рослинами (кропива, примула), дія холоду, тепла.

Екзема - хронічне захворювання шкіри з тенденцією до рецидивів, яке може виникнути в будь- якому віці.  Шкіра червоніє, набрякає, на ній з'являються множинні висипання дрібних пухирців, схожих на пухирці киплячої води.  Пухирці швидко прориваються, утворюються мікроерозії, нашарування лусочок, процес може ускладнюватись вторинною і ифекцією. Коли загострення стихає, шкіра на місці висипань товщає, увиразнюється шкірний малюнок, можуть розвиватися гіпер- і депігментації.

ПРОФЕСІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ШКІРИ

Зміни шкіри, що виникають під впливом виробничих факторів, одержали назву професійних захворювань. Найчастіше вони розвиваються при контакті з хімічними речовинами: кислотами, лугами, барвниками, лаками, органічними розчинниками й іншими речовинами; рідше - у результаті фізичних впливів: підвищення або зниження температури, механічних подразників, електричного струму й ін. Захворювання шкіри можуть проявлятись  у вигляді дерматиту (гострого запалення шкіри) і у вигляді екземи, зустрічаються так звані фолікулярні вугри й інші захворювання.

Професійний дерматит — гостре запалення шкіри, коли запальні зміни розвиваються тільки на тих ділянках шкірного покриву, на які діяв подразник. Захворювання зникає, якщо припиняється зіткнення з речовиною, що викликала захворювання.

Професійна екзема — захворювання, що виникає при впливі різноманітних факторів, з якими хворий зустрічається в умовах виробництва. При екземі запальні зміни можуть виявитися на будь-яких ділянках шкірного покриву, а не тільки в місцях зіткнення шкіри з речовиною. Проявляється екзема дуже різноманітними формами - плямами, вузликами, пухирцями, скоринками, лусочками й т.д.

Зустрічаються захворювання, що не мають вираженого або стійкого характеру. До таких професійних захворювань відносяться: мозолі в людей фізичної праці (столяр, коваль, швець і ін.); плями незапального характеру, що виникають у результаті відкладення в шкірі речовин, з якими робітник має контакт на виробництві (вугілля, сажа).

У перукарні  захворювання шкіри рук у майстрів пов'язане з фарбуванням і хімічною завивкою волосся, коли не виконуються санітарні правила проведення цих робіт.   

До числа професійних захворювань, що зустрічаються серед працівників перукарень, відносяться: варикозна хвороба  вен і тромбофлебіти нижніх кінцівок. Причиною зазначених захворювань є постійна робота стоячи, що призводить до скупчення й застою крові в нижніх кінцівках.

Варикозна хвороба поверхні вен характеризується появою окремих венозних вузлів або місцевим розширенням поверхневих вен на стегні й гомілці. Тромбофлебіти (запалення стінки вени) нижніх кінцівок часто зустрічаються при варикозному розширенні  вен.

Профілактика цих захворювань зводиться до мір, спрямованим на нормалізацію кровообігу, а саме: не допускається під час роботи носити взуття на високих  підборах ; необхідно виконувати комплекс вправ (виробничу гімнастику) з переважним навантаженням на нижні кінцівки; під час перерв проводити самомасаж нижніх кінцівок.

Псоріаз.

Це хронічне рецидивуюче захворювання шкіри.  Існує декілька теорій виникнення хвороби: спадковий фактор, інфекційний збудник (насамперед віруси), гострий стрес. При псоріазі первинним елементом є плоский вузлик, вкритий легкими сріблястими лусочками та різко відмежований від навколишньої шкіри. При зішкрябуванні поверхня вузлика (папули) набуває вигляду застиглої стеаринової плями. При подальшому зішкрябуванні можна бачити тонку напівпрозору лівку, на поверхні якої виступає «кров'яна роса». При наявності цих трьох симптомів — «стеаринова» пляма, термінальна плівка і кров'яна роса — діагностують «псоріаз».

Перші висипання часто з'являються у вигляді корони на межі росту волосся на чолі. У цьому разі висип нагадує  себорею.  Псоріаз може розташовуватися на будь-яких ділянках шкірного покриву, однак найбільш  часто - на згинах рук і ніг, нігтьова пластинка вкрита крапковими вдавленнями і нагадує наперсток,  у більше виражених випадках нігті значно товщають, стають тьмяними, грязно^-жовтого кольору, нагадуючи пазур птаха. В окремих випадках шкірний покрив, уражений псоріазом, стає червоним, інфільтрованим. Захворювання супроводжується порушенням загального стану хворого.

 Шкірні прояви венеричних хвороб . Сифіліс. СНІД

Сифіліс — хронічне інфекційне захворювання, яке передається статевим (в основному) і побутовим шляхом. Джерелом поширення сифілісу є хвора людина. Збудник сифілісу – блідорожева  трепонема . Бліда трепонема тривалий час зберігається в умовах підвищеної вологості і за низьких температур. Гине при висиханні, кип'ятінні, а також під впливом антисептичних розчинів.

У перебігу сифілісу розрізняють кілька періодів, кожний з яких має визначену тривалість і особливості клінічного прояву.

Від моменту зараження до появи перших симптомів минає приблизно 6—8 тижнів. Цей період - інкубаційний.  В організм через неушкоджену шкіру збудник не попадає, але навіть невидимої оком садни досить для того, щоб мікроб потрапив і викликав захворювання. ІІа 6-8-й тиждень від моменту зараження па місці проникнення збудника з'являється первинна сифілома: садно, ерозія чи виразка - безболісна   тверда   на   дотик   ранка. З появою ранки наступає первинний період сифілісу. У цей час у хворого  з'являється головний біль, біль в кістках, особливо в нічний час, загальне нездужання. Необхідно відзначити, що ранка може швидко зажити без усякого лікування. У цих випадках сама ж хвороба залишається  й  продовжує  розвиватися  в  організмі.  Приблизно через тиждень після появи первинної сифіломи збільшується регіонарний лімфатичний вузол. На дотик він щільний, рухливий, безболісний.

Первинний період триває в середньому 45 днів, після чого на тілі хворого    з'являється    висип. На фоні незначного підвищення температури і загального нездужання, що нагадує застуду, з'являються дрібноплямисті плями яскраво-рожевого кольору найчастіше на тулубі, але можуть бути й на шкірі обличчя, волосистої частини голови, кінцівок. Поява плямистих висипів вказує па те, що почався вторинний період сифілісу. Вторинний період триваєдо 5 років, а іноді десятки років

Протягом цього періоду висипи самі по собі зникають, потім з'являються знову, змінюється їх форма, колір, місце розташування. Вони можуть нагадувати вугрові висипи, розміщуючись на обличчі; грибкові ураження, розміщуючись на долонях і підошвах; можуть бути схожими на банальне осередкове облисіння, розташовуючись на волосистій частині голови; можуть набувати вигляду бляклих де пігментованих плям. Дифузне порідіння волосся на голові  нагадує хутро, побите міллю. Іноді може випадати волосся, на бровах, віях. 

Сип, як правило, не викликає неприємних відчуттів і тому не турбує хворого. Хворий довгий час може не знати про своє захворювання й у такий спосіб стає джерелом зараження.  Кожний новий рецидив відрізняється від попередньою лише меншою кількістю висипки, причому вона дає більше вигадливі фігури - у формі кілець, гірлянд, дуг.

Вторинний період сифілісу переходить у третинний, коли уражуються внутрішні органи, і лікування в цьому періоді не завжди може допомогти хворому.

За навмисне зараження венеричними хворобами особи несуть юридичну відповідальність на підставі відповідної статті Кримінального кодексу.

Туберкульоз

Туберкульозні захворювання  шкіри. Ці захворювання викликані туберкульозною паличкою.

Туберкульоз шкіри розвивається не у всіх хворих туберкульозом. Зараження може відбутися або в результаті влучення збудника  в шкіру з ураженого органа через кровоносні судини, або в результаті поширення туберкульозного процесу із хворого органа на прилягаючу до нього шкіру.

Хворі туберкульозом шкіри не представляють небезпеки для навколишніх, якщо в них немає активного процесу в легенях. Однак такі хворі не допускаються до роботи.

Туберкульоз шкіри відрізняється різноманітністю проявів. Найбільш часто зустрічаються вовчак  й скрофулодерма.

Вовчак  — найбільш важка форма туберкульозу шкіри. Частіше зустрічається в жінок і дітей. Майже в 1/4 випадків вражає обличчя. Переважно вражаються  кінчик і крила носа. Звідси хвороба може поширитися на губи, підборіддя, повіки. Для вовчака  характерні невеликі м'які горбки в глибині шкіри завбільшки зі шпилькову голівку кольору іржі. Частіше вони висипають групами.  

Вовчак - хронічна хвороба, що може  тягнутися десятки років. У результаті обличчя  спотворюється - руйнуються крила носа, кінчик носа і т.д. 

Червоний вовчак   на відміну від туберкульозного може бути ознакою системного аутоімунного захворювання, що вражає судини і сполучну тканину. До цих пір чітко не визначені причини, які викликають це захворювання. Лікарі схильні до версій, що певне значення в даному випадку має спадковий фактор, вплив на організм людини вірусів, деяких лікарських препаратів, а також ультрафіолетового випромінювання. Багато хворих на цю недугу в минулому страждали від алергічних реакцій на їжу або медикаменти.

 Скрофулодерма — найпоширеніша після вовчака  форма туберкульозу шкіри. Спостерігається частіше в дітей і підлітків. Розташовуються вогнища ураження  зазвичай  на шиї, у пахвових западинах, у верхній частині грудини. Починається захворювання в підшкірній клітковині у вигляді невеликих вузликів, які не турбують хворого й легкорухомі.  Поступово вузлики збільшуються й виступають над поверхнею шкіри. Надалі відбувається спаювання вузликів зі шкірою, що набуває синювато-багряного кольору, потоншується й розкривається одним або декількома отворами, виділяючи гнійно-кров'янистий вміст. Виразки гояться з утворенням нерівних фляків.

Випадіння волосся.

  Розрізняють випадіння волосся природнє,тимчасове і облисіння                                          

Природнє випадіння. Природна заміна волосся на протязі життя.  Зазвичай випадання волосся посилюється восени та влітку. У нормі в людини має випадати за добу від 40 до 80 волосин. Якщо ж їх кількість більша 100, то це вже патологія.

  Тимчасове випадання волосся може бути наслідком недуг, що супроводжувались високою температурою; наприклад, грип, запалення легенів, а також операції, хронічні захворювання мигдалин і вух, хвороби ротової порожнини. У цих випадках токсини потрапляють у кров, що негативно впливає на життєдіяльність волосяних сосочків.

  Такі важкі хвороби, як захворювання залоз внутрішньої секреції, хвороби крові тощо можуть призвести до значного порідіння волосся. Незбалансоване харчування, брак вітамінів, мікроелементів, амінокислот згубно позначається на стані волосся. Процес випадання припиниться тільки після усунення самої хвороби. А інакше не допоможе ні дієта, ні вітаміни. ні гормональне лікування.

  Волосся може випадати і за 8-12 тижнів після пологів.  Цей процес триває близько 6 тижнів. В цей період не треба робити складних процедур, пов’язаних з доглядом за волоссям: фарбування, освітлення, хімічної завивки.

  На ріст і випадання волосся впливають гормональні порушення, а також захворювання центральної та вегетативної нервової системи, напружена розумова діяльність, перевтома, безсоння, психічні стреси, глибока депресія.

Плішивість (облисіння,).

Передчасне облисіння може мати спадковий характер, а також бути спричиненим порушенням в діяльності шлунково – кишкового тракту( виразка, коліт, гастрит), щитовидної залози.  Випадання волосся може спровокувати випадкове проникнення в організм деяких отрут, наприклад, талію.  Виділяють кілька типів плішивості: звичайна (фізіологічна, стареча), дифузійна, спадкоємна й уроджена, травматична, рубцева, себорейна.

Алопеція. Більшу роль грає вік, нервові потрясіння, порушення ендокринного апарату й т.д.
Спочатку відмічається порідіння волосся.  При нервових потрясіннях раптово починається часткове або повне випадіння всього  волосся (голови, бороди, вусів). Після інфекційних захворювань алопеція наступає через 2-4 тижні. Зустрічаються різні ступені — від різко вираженої розрідженості волосся до повного облисіння..

Звичайне облисіння (старече). Є природним фізіологічним процесом, викликуваним діями андрогенів на генетично схильні фолікули (волосяні мішечки), виникає  по-різному залежно від спадковості, стану здоров'я й способу життя. Старече облисіння спостерігається переважно в чоловіків.

Дифузійне облисіння. Його часто називають "симптоматичною алопецією". Виникає в чоловіків і жінок у результаті різних причин: високої лихоманки, кровотечі, голодування, травми, важких емоційних стресів, хронічних отруєннях, спостерігається в жінок, що вживають протизаплідні контрацептивні засоби, одночасно із гнійничковою висипкою.

Спадкові  й уроджені алопеції . Проявляються у вигляді повного облисіння, або й частіше у формі різкого порідіння  волосся внаслідок його недостатнього росту — гипотріхозу. Цей тип облисіння, як правило, сполучається з різними іншими вродженими дефектами розвитку.

Осередкова (гніздова  плішивість). Характеризується появою на волосистих частинах голови округлих обрисів плішин, схильних до периферичного росту й злиття аж до повного випадіння всього  волосся.

Рубцева алопеція. Призводить до деструкції фолікула й рубцевих змін шкіри. Рубцева алопеція може виникнути внаслідок травмуючих впливів  (опіки, променеві дерматити), руйнування фолікулів специфічною інфекцією (фавус, туберкульоз, сифіліс) або новоутвореннями.

 

Хвороби волосся

Ламкість волосся. Може  виникати при багатьох шкірних захворюваннях (себорея, нейродерміт, екзема, псоріаз), спостерігатися при нераціональному догляді за волоссям: (часте миття, тверда вода, перманентна завивка,  вживання грубих (металевих) гребінців, щіток і т.д. Дефект стрижня поєднується  з розщепленням  його кінчиків.

Вроджені аномалії. До них відносять волосся кільцеподібне (кільчасте), пучкоподібне, веретеноподібне, типу вовни або скловолокна (синдром волосся, що не розчісується,).   Прогноз  для лікування  малосприйнятливий.

Гіпертрихоз. Надлишковий ріст волосся, що не відповідає даній області шкіри й віку. Варто знати, що це може бути симптомом якогось онкологічного захворювання або бути наслідком різноманітних патологічних станів — ушкодження голови, мозкових судинних розладів, ендокринних і нервових захворювань. Профілактично хворим гіпертрихозом не рекомендується механічне або хімічне подразнення  шкіри, протипоказані парафінові маски, масаж, усілякі методи лущення, опромінення УФЛ, застосування живильних кремів.

Посивіння волосся. Звичайно є ознакою процесу старіння й зв'язано зі зниженням меланоцитів (клітин  пігменту). Передчасне посивіння волосся в осіб європейської раси у віці до 20 років має вроджену генетичну основу або пов'язане з деякими аутоімунними  захворюваннями (альбінізм, захворювання щитовидної залози, різні синдроми). Посивіння волосся може спостерігатися також при ряді шкірних захворювань  (гніздова  плішивість,  герпес) і від застосування окремих лікарських препаратів. 

Дефекти стрижня волосся

Морфологічно існують 4 основних типи дефектів волосяного стрижня:

·злами й пов'язані з ними ушкодження;

·порушення форми з ламкістю або без неї;

·перекручування й скручування різних типів у сполученні з ламкістю або без її;

·сторонні речовини.

Ці дефекти можуть виникати внаслідок патологічних процесів у фолікулах або бути спровоковані або збільшені зовнішніми факторами, такими як косметичні процедури.

Існують особливі види ушкоджень, викликані зламами стрижня волосся.

Злами стрижня волосся  можуть привести до помітної втрати волосся, у всіх випадках вони характеризуються однією морфологічною формою ушкоджень.

Вузликова  трихоклазія  проявляється як фрагментарна втрата клітин оболонки й завжди є результатом механічного ушкодження. Ушкоджені ділянки являють собою розпушені в різні сторони волокна коркового шару, на зразок кінця розмачуленої мотузки.

Основною причиною вузликової   трихоклазії  є механічна або хімічна травма, однак уроджені пороки, такі як, наприклад, недолік сірки в стрижні, також роблять волосся більш підданим цій формі ушкоджень.

Трихоклазія  виникає внаслідок різних травм, як фізичних, так і хімічних. Стрижень волосся надломлюється лише частково, а деякі волокна коркового шару й оболонки залишаються недоторканими.

Трихосхізис - це чистий поперечний перелом оболонки й коркового шару волосся, що звичайно зустрічається при вродженому недоліку сірки й крихкості волосся. Досить рідке захворювання.

Пухирцеве волосся Злами, пов'язані із впливом тепла, мають місце в «пухирцевому  волоссі» (поява ланцюжків пухирців усередині волосся). Дефектів оболонки не спостерігається. Причиною є вплив підвищеної температури, у результаті чого відбувається збільшення об’єму води в корковому шарі. Причиною цього ушкодження може бути гаряче сушіння волосся, коли температура повітря досягає 120-180⁰  С.

http://www.presidentmed.ru/ structure-hair

Гепатити. Гепатит С

Гострі і хронічні запальні захворювання печінки, що вражають весь орган, носять назву «гепатит».

Найчастіше хвороба має вірусну природу, що пояснює її швидке поширення і зараження населення.

Небезпека гепатиту в тому, що він може призвести до цирозу печінки та інших ускладнень, які підірвуть здоров’я людини на багато місяців. До того ж, нерідкі смертельні випадки від гострих, так і хронічних форм гепатитів.

Класифікація гепатитів

Гепатит протікає в двох формах: гострій  і хронічній.

Для гострої форми характерне стрімке погіршення стану людини, яке проявляється в підйомі температури, слабкості, інтоксикації організму. Іноді розвивається жовтяниця внаслідок порушення роботи печінки. При жовтяниці шкіра і очні яблука набувають жовтуватий відтінок.

Хронічна форма гепатиту більш підступна. При ній людина може не здогадуватися про свою хворобу. Довгий час хвороба може залишатися безсимптомною, але з часом розмір печінки збільшується, з’являються тупі ниючі болі в підреберній зоні і болі в шлунку після важкої їжі.

Небезпека хронічної форми гепатиту в тому, що вона призводить до цирозу печінки і можливого розвитку раку. Найчастіше зустрічаються гепатити вірусної природи.

Класифікація гепатитів виглядає наступним чином:

·Гепатит А. Передається через брудні продукти, воду і через предмети загального вжитку. Хвороба розвивається протягом одного місяця і може мати як хронічну, так і гостру форму.

·Гепатит Ст. Найбільш поширений шлях передачі вірусу — через статеві контакти. Але можливе зараження через кров. Гепатит частіше всього носить жовтяничним форми з яскраво вираженими симптомами. Перебіг хвороби тяжкий, у 10 % випадків переходить у хронічну форму з подальшим руйнуванням печінки.

·Гепатит С. Передається винятково через контакти з зараженою кров’ю допомогою медичних інструментів, переливання крові і хірургічних операцій. Цей вид гепатиту небезпечний тим, що в 80% випадків переходить у хронічну форму, при якій нерідко настає цироз печінки.

·Гепатит D. Головна особливість цього виду гепатиту полягає в тому, що він розвивається виключно на тлі гепатиту В. Перебіг хвороби схоже з гепатитом В, але має більш важкий характер і найчастіше носить гостру форму, яка закінчується повним одужанням.

·Гепатит Е. Він увібрав в себе здатність передаватися людині від забрудненої їжі і води, але найголовніше — через кров. Головна характеристика цього гепатиту в тому, що він частіше інших переходить у важку форму з можливим летальним результатом. Крім вірусних гепатитів, розрізняють лікарську форму цього захворювання. Люди, які сприйнятливі до тих чи інших препаратів знаходяться в зоні ризику. Ураження печінки на тлі застосування таких препаратів часто переходить у гепатит різного ступеня тяжкості.

Симптоми вірусних гепатитів при гострій і хронічній формі слабо відрізняються один від одного.

Для гепатитів А, В, Д, Е характерні наступні прояви: слабкість, блювання, діарея, підвищення температури, болі в шлунку, болі в підреберній зоні, потемніння сечі, жовтяниця, ознаки інтоксикації організму, збільшення печінки. Ступінь прояву симптомів залежить від форми гепатиту. При хронічному перебігу хвороби симптоми можуть мати слабовиражений характер або бути відсутнім зовсім.

Гепатит С за своїми клінічними проявами відрізняється від інших типів гепатиту. Для нього характерний синдром хронічної втоми, при якому людина скаржиться на сильну слабкість, втомлюваність і порушення сну.

Профілактика гепатитів

Щоб уберегтися від вірусного гепатиту, необхідно слідувати простим правилам:

·  ретельно мити фрукти і овочі, а також пити лише чисту воду;

·  слід уникати близького контакту із зараженим людиною;

·  практикувати захищений секс;

·  татуювання слід робити лише у перевірених салонах, де дотримується всіх правил стерильності;

·  не користуватися однією бритвою і зубною щіткою з близькими людьми;

·  провести вакцинацію.

Перераховані вище правила легко дотримуватися. Це дозволить людині вберегтися від хвороби, яка може грунтовно підірвати його здоров’я на тривалий час.

 

ІНШІ ЗАХВОРЮВАННЯ ШКІРИ

Злоякісні пухлини шкіри являють собою складну реакцію організму на шкідливі впливи, що непохитно порушують склад і будову  клітин і змінюють характер обміну речовин у них, що призводить їх до перетворення в пухлинні, що володіють особливими біологічними властивостями.

Злоякісні пухлини ростуть, як правило, швидко, вростаючи в сусідні тканини й органи й руйнуючи їх.

Найбільше часто зустрічається рак шкіри. Рак шкіри нерідко розвивається на обличчі. Пізня діагностика раку може привести до переходу його в запущену форму з поразкою глибоких шарів шкіри.

Меланома - злоякісна пухлина, що утвориться з пігментних клітин, нерідко з родимих  плям, що буває пов'язана з їх подразненням (зрізання, припікання).

При цьому пігментна пляма збільшується в розмірах, починає кровити й надалі  утворює виразку з підритими краями й  нерівним дном.

Сибірська виразка. Захворювання, яке викликають бактерії.  Зараження людини походить від хворих тварин: коней, овець, свиней, великої рогатої худоби. Крім того, захворювання може зустрічатися в осіб, що обробляють тваринну сировину. Захворювання може передаватися через ґрунт, корм, якщо останні забруднені бактеріями.

Захворювання проявляється у вигляді набряку шкіри з пухирцем або міхуром, що містить кров'янисту рідину. Цей пухирець з'являється через 1-3 дні після зараження й розташовується найчастіше  на  обличчісобі або руках. Після того як міхур лопається, видно глибоке омертвіння тканини, а навколо на шкірі розвиваються нові пухирці. Захворювання супроводжується високою температурою, сильним головним болем і іншими важкими явищами. Хворих поміщають у лікарню для ізоляції й лікування. Тварин, у яких виявлене захворювання сибірською виразкою, негайно забивають, а їх  трупи закопують на глибину не менш 2 м. Уживання в їжу м'яса тварин, хворих сибірською виразкою, категорично забороняється.

Працюючі на молочно-товарних фермах, на бойнях, шкіряних заводах, щетинно-волосяних фабриках зобов'язані ретельно виконувати всі заходи  особистої профілактики: негайне знезаражування саден, подряпин, носіння спецодягу й регулярна його  зміна.

У перукарнях для попередження передачі сибірської виразки заборонено використовувати бритвені кисті без попередньої дезінфекції, причому дезінфекції підлягають не тільки кисті, що були у вжитку, але й нові.

 

 

Захворювання шкіри обличчя.

СЕБОРЕЯ

Себорея  — патологічний стан шкіри, за якого сальні залози виділяють значну кількість шкірного сала зі зміненим хімічним складом. Патологічні зміни шкіри переважно локалізуються на волосяній  частині голови, шкірі обличчя і верхній частині тулуба.

Фактори, що впливають на розвиток хвороби:

-                     порушення функцій центральної і вегетативної нервової  системи;

-                     захворювання шлунково-кишкового тракту;

-                     порушення функцій залоз внутрішньої секреції (особливо статевих);

-                     гінекологічні захворювання;

-                     гормональні;

-                     наявність вогнищ хронічної інфекції.

За механізмом секреції сальні залози є голокриновими, тобто в процесі секреції відбувається повне руйнування секреторних клітин.

Щодо наявності волосся сальні залози можна розділити на вільні від волосся і пов'язані з волосяними фолікулами. Тіло сальної залози має форму мішечка, на периферії якого розташовуються зародки секреторних клітин. Під час поділу зародкові клітини просувають секреторні у бік вивідної протоки сальної залози. Секреторні клітини стають безструктурними і перетворюються на секрет залози. Секрет виділяється при знежиренні шкіри. Цей процес йде швидкими темпами доти, доки не настане насичення поверхні шкіри і волосся жиром. У процесі нагромадження сального секрету і рогових мас усередині фолікула може розширюватися устя волосяного фолікула.

Розрізняють суху і жирну себорею. При сухій себореї шкірне сало виробляється в підвищеній кількості, але його висока в'язкість перешкоджає виділенню із сальних залоз. Тому поверхневі шари епідермісу не змазані ліпідами і виглядають пересушеними. Шкіра відрізняється підвищеною чутливістю і схильністю до подразнень.  При цьому уражуються ті ділянки шкірного покриву, що  характеризуються значним розвитком сальних залоз та їх підвищеною активністю. На чолі, в ділянці Т-зони можуть з'являтися вогнища блідо-рожевого кольору з дрібним пластинчастим лущенням. Після умивання їх яскравість збільшується.

Однією з характерних ознак себореї на шкірі волосистої частини голови є наявність дрібних борошнистих білих лусочок, хоча в ряді випадків лусочки можуть бути й великими. Патологічні зміни спостерігаються і на шкірі на межі росту волосся, брів, вій, ділянки вусів і бороди, носогубних складках, шкірі зовнішніх слухових проходів і ділянки за вухами. Себорейний дерматит тулуба, як правило, локалізується в ділянці грудей, у складках тіла, включаючи пахви, пах, ділянки пупка, шкіри під молочними залозами. Експериментально доведено, що себорейний дерматит викликається грибками,  які є постійним компонентом нормальної мікрофлори шкіри людини. Грибки концентруються навколо сальних залоз і використовують їхній секрет як джерело жирних кислот, необхідних грибкам для росту і розвитку. За певних умов організм людини втрачає здатність утримувати такі грибки в сапрофітному стані.

Прояви себореї на обличчі, завушних ділянках і шкірі слухових проходів переважно мають вигляд вогнищ, які злущуються та супроводжуються сверблячкою. При локалізації на обличчі пацієнти можуть скаржитися на відчуття печіння в ділянках шкіри, уражених себореєю. У деяких випадках на шкірі щік, чола, Т-зони можуть з'являтися папули внаслідок інфільтрації запальних  плям. Себорея часто стає клінічно вираженою, коли чоловіки, що страждають на це захворювання, відрощують вуса і бороду, і регресує, коли видаляється волосся на обличчі. Якщо ж лікування не проводиться, злущування може стати значним, при цьому лусочки стають товстими, жовтими й сальними і в окремих випадках захворювання ускладнюється вторинною бактеріальною інфекцією.

При жирній себореї значно збільшується виділення секрету сальних залоз; він має низьку в'язкість. При цьому пори розширені, і секрет вільно виливається через вивідну протоку сальної залози. Волосся стає липким, сальним, а шкіра виглядає блискучою. Жирні, жовтуватого кольору рогові лусочки (лупа) нагадують пергамент, щільно прилягають до шкіри і волосся, що надає останнім неохайного вигляду.

Це гак звана рідка жирна себорея. При густій себореї виділення секрету сальних залоз утруднено. При цьому в усті вивідної протоки утворюються комедони — сальні пробки, що складаються з рогових лусочок, часточок пилу і меланіну .

Хвору на себорею людину має лікувати лікар-дерматолог.

 

ВУГРОВА ХВОРОБА

Вугрова хвороба, чи акне — хронічне запалення сальних залоз, що виникає в результаті їхньої закупорки підвищеним виділенням секрету.

Раніше ця хвороба вважалася винятково захворюванням підлітків. Проте протягом останніх років встановлено, що вугрова хвороба виникає і в дорослих людей. Зараз від неї страждають люди різного віку. І з кожним роком таких клієнтів стає дедалі більше, що пов'язано, насамперед,  із забрудненням довкілля і психоемоційними перевантаженнями. В одних вугри з'являються тільки на чолі, в інших — на підборідді, спині. Річ у тім, що в розвитку запального процесу беруть участь різні органи, «збій» одного з яких і призводить до вугрової висипки. Наприклад, вугри навколо рота і па підборідді в жінок нерідко вказують на полікістоз яєчників. Якщо в жінок вугрова хвороба не піддається лікуванню, то, очевидно, є пухлини надниркової залози чи яєчників. Основна причина появи вугрів у чоловіків — зміна співвідношення різних андрогенів. Вугри бувають і в спортсменів, які приймають анаболіки.  Ось чому при лікуванні пацієнтів з вугровою хворобою дерматологи нерідко підключають лікарів інших спеціальностей — гінекологів, ендокринологів, урологів, терапевтів.

Що ж відбувається в шкірі під дією андрогенів? Крім підвищення виділення секрету сальних залоз, виникають й інші зміни.

Сальна залоза збільшується в розмірах, що призводить до появи неестетичних розширених пор на обличчі, а в усті її протоки товщає шар рогових лусочок, які злущуються швидше, ніж звичайно.

Невдовзі лусочки забивають протоку, «засмічують» її. Не знаходячи виходу, секрет розтягує сальну залозу, накопичуючись усе  більше й більше. У закупорених сальних залозах починає розмножуватися РгоріопоЬасІегіит аспе. Ця бактерія — нормальний представник мікрофлори сальних залоз, але коли вона розмножується  занадто інтенсивно, імунна система шкіри починає з нею боротьбу, що проявляється запаленням. Бактерія РгоріопоЬасіегіит асе живиться гліцерином секрету сальних залоз і залишає після своєї «трапези» неабияку кількість вільних жирних кислот. Ці жирні кислоти у свого чергу порушують процес утворення рогових лусочок в усті сальної залози, і акне проявляється ще в більшій мірі.

Сальна залоза, закупорена і наповнена шкірним салом, називається комедоном. Якщо комедон не має виходу на поверхню шкіри, то шкірне сало залишається білим. Такий комедон називається закритим . Якщо комедон виходить на поверхню, то шкірне сало частково окислюється, до нього домішуються меланін та інші пігменти. При цьому головка комедона набуває чорного забарвлення.

Зустрічаються також екзогенні вугри. Вони розвиваються, як правило, в уражених себореєю осіб при потраплянні на шкіру речовин, що викликають закупорку сальних залоз: різні олії і мастила, препарати, що містять дьоготь, з якими людина може контактувати на виробництві. Нерідко вугрова висипка виникає за надмірного використання косметики, що містить жири (жирні креми, пудри, рум'яна, тіні та ін.). Деякі дослідники виділяють особшву форму вугрової висипки — аспе таїїогса. Цей різновид був виявлений у молодих людей, що відпочивали на Мальорці і застосовували для засмаги олію з комедогенною дією. Клієнтам із себореєю не рекомендується застосовувати жирні креми чи мазі, які містять жири (ланолін, вазелін) та олії, а з косметичних засобів варто вибирати ті, котрі мають маркування «non  соmedogenic».

 Різновидом екзогенних вугрів можна вважати і механічне акне, що розвивається внаслідок тиску і тертя (звичайний дерматит). Вугрова хвороба може мати різний перебіг. Виділяють такі різновиди вугрів: звичайні чи юнацькі, пустульозні, конглобатні.

Звичайні вугри є найбільш поширеною формою вугрової хвороби. Вони являють собою висипання напівкулястих вузликів рожевого кольору величиною від шпилькової головки до горошини.

Вузлики виникають на шкірі обличчя, грудей, спини. У центрі вузлика може бути гноячок. Після розсмоктування і загоєння звичайних вугрів зазвичай залишається пігментація чи поверхневий рубчик. Такі вугри частіше зустрічаються при рідкій жирній себореї.

Пустульозні вугри  розвиваються на фоні густої жирної себореї. Коли процес евакуації жиру із сальних залоз утруднений, виникає велика кількість комедонів, устя волосяних фолікулів розширюються і зяють (шкіра нагадує шкірку апельсина). Комедони утворюються не тільки на обличчі, а й на спині, у завушних складках, па грудях. Навколо комедонів наростає запальна реакція: напівкулясті вузлики більших розмірів, яскраво-червоного кольору, болісні, щільні. Через кілька тижнів ущільнення розм'якшуються, прориваються з утворенням порожнин, з яких виділяється тягуча гнійна рідина. Після загоєння залишаються глибокі рубці.

Конглобатні вугри — найтяжча форма вугрової висипки. Крім комедонів і кіст сальних залоз виникають великі запальні вузли розміром від горошини до вишні, що розміщуються глибоко в дермі і досягають верхньої частини підшкірно-жирової клітковини. Спочатку вузли щільні, застійно-червоного кольору, болісні, можуть зливатися в конгломерати, що, прориваючись, утворюють виразки, фістули (свищі), які довго не загоюються. Після загоєння на цьому місці залишаються нерівні рубці з перемичками. Такі вугри частіше локалізуються на шкірі спини, рідше — на грудях і обличчі.

Існує багато способів профілактики вугрової хвороби і реабілітації хворих клієнтів. Фахівці салонів краси знають, що ця проблема має певні особливості. Прерогатива зовнішнього лікування, звичайно ж, залишається за косметологами. Це профілактичні очищення шкіри, масажі, маски, які розсмоктують вогнища запалень, і зовнішні засоби, що заспокоюють чутливу шкіру та мають протизапальну, антибактеріальну дію. Останнім часом з'явилося багато цікавих професійних ліній, за допомогою яких можна швидко вирішити проблему. Дуже важливо комбінувати процедури в салоні з правильно підібраним домашнім доглядом.

Вугрова хвороба може спричинювати розвиток нервових розладів. Це порушення дуже характерне для підлітків. У таких випадках юнакам можуть допомогти психоневрологи. При вдалому лікуванні дерматозу поведінка пацієнта швидко приходить у норму.

Лікування вугрової хвороби повинне проводитися з урахуванням причин її розвитку і ступеня тяжкості перебігу. Вугрову хворобу не завжди вдається повністю вилікувати. У 40% жінок спалахи акне трапляються час від часу протягом усього життя.

 

РОЖЕВІ ВУГРИ

Вважається, що прищики і гноячки — властивість молодої шкіри. Однак подібні прикрощі можуть виникати й після 35 років. У деяких людей вони бувають ознакою такого серйозного захворювання, як рожеві вугри, чи розацеа. Це захворювання може починатися цілком безневинно — із приливів крові до шкіри обличчя і появи розширених судин.

Захворювання розвивається поступово. Спершу хворі відчувають приливи крові до шкіри обличчя, які спричинюються емоційними  сресами , гарячою їжею,  температурними коливаннями. Спочатку почервоніння шкіри тримається від декількох хвилин до кількох годин. Згодом стає насиченим, а нерівносі дедалі помітнішими, рельєфними, з'являється папульозна висипка синюшно-червоного кольору. Поверхня папул спочатку гладенька, напружена, надалі вкривається лусочками.

На зовнішність чоловіків захворювання діє особливо згубно: ніс у деяких випадках стає синюшно-червоним і збільшується в два, а то й у п'ять разів.

Причини недуги точно не встановлені. Припускають, що на виникнення захворювання можуть впливати суворі кліматичні умови. Взимку в багатьох людей підвищується чутливість шкіри, на обличчі з'являються подразнення на фоні зневоднення, алергічні реакції на холод, судинні реакції на зміну температур. Стінки судин можуть не витримати навантаження, починаються так звані «приливи» крові, що супроводжуються гарячковим рум'янцем, потім проявляється судинна сітка і, як наслідок, можуть з'явитися рожеві вугри.

На думку фахівців, рожеві вугрі можуть бути наслідком порушень діяльності печінки, шлунка, кишечника, ендокринних розладів. Перебіг недуги значно ускладнюється наявністю кліща-залізниці .

Косметичний догляд. Восени і взимку необхідно захищати обіиччя від холоду, сильного вітру, дотцу, снігу. Влітку необхідно уникати прямих сонячних променів; рекомендується користування парасолькою, капелюхом із широкими крисами, сонцезахисними окулярами тощо.

При рожевих вуграх бажано робити в салоні процедури, що зміцнюють імунітет шкіри, у домашніх умовах використовувати м'які косметичні засоби із вмістом екстракту грейпфрута, чорниць, безалкогольні тоніки для надчутливої шкіри. Незалежно від типу шкіри для звуження судин рекомендується користуватися засобами з позначкою «проти куперозу». Під декоративну косметику добре накладати креми, до складу яких входять кінський каштан, рокитник, екстракт кореня солодки.

Особам, хворим чи схильним до утворення рожевих вугрів, протипоказані парові ванни, парафінові маски і масаж обличчя.

Перебіг захворювання може загостритися при тривалому чи різкому зігріванні шкіри обличчя біля гарячої плити чи грубки, умиванні дуже холодною водою, розтиранні рушником, енергійному втиранні мазі чи крему.

Для хворого дуже важливою є дієта. Слід обмежити вживання солі, консервованих продуктів, ковбас, оцту, перцю та інших прянощів, смаженого, тваринних жирів, солодощів, борошняних виробів, груш, винограду, апельсинів, мандаринів, спиртних напоїв, кави. Взагалі харчуватися слід регулярно і потроху. Рекомендується нежирне м'ясо — відварене чи парове, риба, варені яйця (за умови доброго засвоєння), вершкове масло і рослинна олія, картопля, свіжі огірки, капуста, морква, буряк, кріп, петрушка, ягоди, сливи, яблука, ревінь, крупи (рис, вівсянка, гречка), квасоля, кисломолочні продукти, хліб.

 

 ДЕМОДЕКОЗ

Іноді клієнти  мають скарги на висипку, лущення шкіри, кірочки і гноячки на обличчі. Досить часто такі явища розвиваються внаслідок життєдіяльності кліща, який у людей і м'ясоїдних тварин зумовлює захворювання — демодекоз. Лікуванням цієї хвороби має займатися лікар--дерматолог.

Майстер  повинен вчасно запідозрити захворювання, відправити клієнта на консультацію до лікаря.  

Серед дерматологів немає єдиної думки щодо того, чи є демодекоз самостійним захворюванням. Люди заражаються від хворих осіб і досить часто від хворих собак і котів. Проникненню кліщів у шкіру сприяє порушення функції саловиділення зі зміною хімічного складу шкірного сала.

Найтиповіші форми прояву демодекозу на шкірі обличчя: вогнища злущування, почервоніння, гноячкові висипи, кірочки. Ці явища можуть супроводжуватися відчуттям печіння і свербежу в уражених місцях.

Причина. На шкірі людини можуть паразитувати кліщі двох специфічних видів. Це дуже дрібні кліщі (0,2-0,3 мм) з веретеноподібним тілом, короткими ніжками і колючими ротовими органами. Вони локалізуються у вивідних протоках сальних залоз на обличчі й у ділянці зовнішніх слухових проходів. Вивідна протока сальної залози може відкриватися безпосередньо на поверхню шкіри або в устя волосяного фолікула.

Клінічні ознаки. Прояви демодекозу на шкірі обличчя надзвичайно різноманітні . Вони можуть бути у вигляді більш-менш виражених червоних плям з різним ступенем лущення на поверхні, чи у  формі — висипання гноячків і вузликів яскраво-червоного кольору на фоні вогнищ почервоніння і злущування. Найтяжча форма прояву демодекозу — розацеаподібна, коли всі перелічені вище прояви розвиваються на тлі набряку шкіри. Через те, що одна форма може переходити в іншу, не завжди просто поставити правильний діагноз. Це повинен зробити лікар-дерматовенеролог, який після лабораторного дослідження і підтвердження діагнозу призначає відповідне лікування.

 

 

 

 

ВІРУСНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ШКІРИ

Збудником вірусних захворювань шкіри є віруси різних типів.

Герпес простий (лишай простий пухирцевий). Захворювання відоме з давніх часів. Назва «герпес» має грецьке походження й означає «повзти», «підкрадатися». Це хронічне рецидивуюче захворювання, що проявляється висипаннями пухирців на шкірі і слизових оболонках. Причому найчастіше уражуються ділянки шкіри навколо природних отворів: крила носа, кутиків рота, червоної кайми губ. На фоні печіння, свербежу, почервоніння шкіри з'являються дуже дрібні пухирці з тонким покриттям і прозорим вмістом. Пухирці швидко прориваються, утворюючи ерозію. Ерозія має яскраво-червоний колір, оксамитову поверхню, секрет швидко зсихається в пухку кірочку. У середньому захворювання триває 10-11 днів. Перебіг хвороби загострюється при зниженні резистентності організму, як правило,навесні або пізно восени.

Бородавки.

Збудником бородавок є віруси папіломи людини, яких налічується понад 60 типів. Є  п'ять основних типів бородавок: звичайні, плоскі, підошовні, гострі кондиломи і ниткоподібні.

Звичайні бородавки— це обмежені, безболісні зроговілі вузлики розміром від шпилькової головки до великих конгломератів. Переважно виникають на тильному боці кистей, уражують людей у будь-якому віці. Часто навколо первинної (материнської) бородавки розвиваються дрібні дочірні.

Лікування звичайних бородавок не є складним (аплікація рідким азотом, електрокоагуляція в лікарському кабінеті), за винятком тих випадків, коли вони розташовуються на навколонігтьовому валику.

Бородавки плоскі (юнацькі)  частіше утворюються на грудях, шиї, обличчі, особливо в кутиках рота. Це множинні опуклі вузлики з гладенькою плоскою поверхнею, що ледь піднімаються над поверхнею шкіри; можуть групуватися. Колір тілесний чи жовтуватий.

Бородавки підошовні— плоскі , тверді, чітко обмежені округлі утворення, можуть бути дуже болісними. Підошовні бородавки мають конічну форму, де широка основа розміщується на поверхні шкіри, а верхівка конуса спрямована усередину. Це пов'язано зі швидким ростом бородавки в результаті постійного тиску при ходьбі. Вона важко піддається лікуванню.  

Кондиломи гострі (бородавки вологі, бородавки венеричні) — частіше виникають у ділянці зовнішніх статевих органів, інколи — у кутиках рота, носогубній складці, на язиці. Можуть бути поодинокими і множинними; зливаючись, вони утворюють вогнища ураження, що нагадують цвітну капусту.

Лікування проводить тільки лікар-дерматолог.

Бородавки ниткоподібні мають вигляд подовжених ніжних гострих, частково ороговілих відростків, що зазвичай з'являються на повіках, шиї, у пахвовій ділянці. Найкращий метод видалення — електрокоагуляція.

Контагіозний молюск.

Захворювання вперше описано в 1817 р. Збудник — вірус групи віспи, що містить ДНК. Джерело зараження хвора людина; зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворим або через інфіковані предмети побуту. Хворіють люди будь-якого віку, але частіше — діти; у дитячих колективах можуть бути епідемічні спалахи контагіозного молюска.

Клінічна ознака хвороби — округлі напівсферичні блискучі напівпрозорі (перламутрові) вузлики з пупкоподібним вдавленням у центрі. Поступово збільшуючись у розмірі, вони досягають величини горошини. . При натисненні з боків із центральної частини вузликів виділяється крихка маса білуватого кольору.

Кількість висипань швидко збільшується, вони можуть зливатися.  Суб'єктивні відчуття, як правило, відсутні.

Найефективніший і простий спосіб лікування — видалення кожного вузлика спеціальною гострою ложечкою — кюреткою.

 

 НОВОУТВОРЕННЯ ШКІРИ

Дотепер єдиної універсальної класифікації шкірних новоутворень немає. Вид пухлини, за невеликими винятками, визначається гістологічним дослідженням.

Розглянемо загальні ознаки і різновиди доброякісних і передракових новоутворень шкіри, злоякісних пухлин, невусів.

Доброякісні новоутворення шкіри

Аденома — пухлина, що розвивається із сальних (асіепота $еІіассит) і потових залоз (сирингома). Має вигляд вузликів розміром з головку шпильки. При ураженні сальної залози колір жовтуватий чи жовтувато-червоний; при ураженні потової залози синюшно-червоний. Висипи ізольовані; при ураженні сальних заюз можуть групуватися.

Ксантома (хапіокота) — доброякісна пухлина з волокон сполучної тканини, у яких відкладаються сполуки холестерину. Виглядає як плоска папула жовтуватого кольору без ознак запалення. Може виникати на будь-якій ділянці шкірного покриву.

Ксантелазма — різновид ксаніоми з переважним розташуванням плоских довгастих бляшок жовтого кольору на шкірі повік

Фіброма — пухлина зі сполучної тканини. Може бути м'яка фіброма — вузлик тілесного кольору па короткій чи довгій ніжці, розміром до вишневої кісточки; тверда фіброма — щільний напівкулястий вузлик на широкій основі. Якщо такий вузлик проростає судинами, він називається ангіофібромою.

Папілома — розростання епідермісу на ніжці. Зустрічається часто, типова локалізація — бічні поверхні шиї, пахвові ямки, пахові складки. Причина — вірус папіломи шкіри.

Міліум — ретенційна кіста сально-волосяних фолікулів, утворюється внаслідок закупорки вивідних проток дрібних сальних залоз, розміщених у поверхневих шарах шкіри. Проявляється у вигляді білих «кульок» діаметром до 1 мм. Ознаки запалення відсутні. Легко видаляється при ручному очищенні.

Атерома — кіста великих сальних залоз, розвивається при закупорці вивідних проток. Навколо залози розвивається товстостінна капсула, що утримує шкірне сало, яке продовжує утворюватися. Може досягати розмірів волоського горіха.

Ліпома — доброякісна пухлина з жирової тканини м'якої консистенції, не має таких чітких контурів, як атерома. Може досягати більших, ніж атерома, розмірів.

 

Передракові захворювання шкіри

Меланоз Дюбрейля проявляється на відкритих ділянках шкіри у вигляді гемно-коричневої, найчастіше фрагментованої плями неправильних обрисів, що розростається по периферії. Місцями пляма може ущільнюватися і  перетворюватися у вузлик.

Виразка є ознакою злоякісного переродження. Хворіють особи літнього віку.

Шкірний ріг — нашкірний виріст циліндричної форми сірого кольору; на кінчику з'являються сосочкові розростання, що нагадують голочки. Діаметр в основі може бути до 1 см, а висота — до 2 см.

Старечі кератоми розвиваються після 40 років (частіше в осіб після надмірного впливу ультрафіолетових променів) у вигляді рожевих плям, які швидко стають коричневими, з бородавчастими розростаннями на поверхні. З віком кількість плям збільшується, гіітеркератотичні нашарування па їхній поверхні товщають.

 

Злоякісні пухлини

Базаліома, або базальноклітинний рак шкіри. Це захворювання належить до злоякісних новоутворень шкіри, але ніколи не метастазує і не буває причиною смерті. Найчастіше розвивається на шкірі обличчя чи волосистої частини голови, де спочатку з'являється вузлик кольору нормальної шкіри з вдавленням у центрі і валиком із блискучих зерен («перлин») по периферії. Вузлик легко вкривається виразками, які можуть набувати «повзучого» характеру. Перебіг хвороби хронічний, після видалення пухлина може виникати на тому самому місці.

Базаліома з'являється на місці повторних травм, сонячних опіків, рентгенівського опромінення. Частіше хворіють літні люди.

Сииноцелюлярний рак розвивається з передракових захворювань шкіри в людей похилого віку. На перших етапах дуже нагадує базаліому, але швидко вкривається виразками, розповзаючись у всіх напрямках. Дає метастази.

Меланома — найзлоякісніша з усіх відомих пухлин . Може розвиватися з попередніх пігментних новоутворень (8-10% випадків), але в основному розвивається на незміненій шкірі. Може мати вигляд пігментної плями різного ступеня забарвлення (кількість пігменту не впливає на перебіг захворювання).

Ознаками меланоми є нерівні контури, збільшення розмірів, нерівне забарвлення, виникнення суб'єктивних відчуттів у пацієнта (сверблячка, болючість), легка кровоточивість при незначній травмі, виникнення запального віночка, а також поява нових дрібних висипів і збільшення прилеглих  (регіонарних) лімфатичних вузлів.

 

Невуси

Невуси являють собою новоутворення, що виникають у результаті гіперплазії (надмірного розвитку) різних елементів шкіри. Найчастіше спостерігаються пігментні і судинні невуси.

Пігментні невуси є практично у всіх людей; вони складаються з невусних клітин, що утворилися в результаті трансформації меланоцитів. Відрізняються за

величиною, кольором, глибиною залягання і формою. За глибиною залягання

виділяють епідермальні, дермальні та епідсрмо-дермальні невуси. Точний діагноз визначаються тільки за результатами гістологічного дослідження.

Судинні невуси. Плоска ангіома (винна пляма) з'являється з моменту народження. Це пляма червоного кольору неправильної форми, площею від шпилькової головки до кількох десятків сантиметрів.  ГІри натисненні блідне; у 3 -5-річної дитини може безслідно зникнути.

Зірчаста ангіома нагадує павучка: у центрі криваво-червоний вузлик, від якого розходиться звивисте «проміння». Може  виникнути в будь-якому віці. Моменти, що сприяють виникненню — підвищений артеріальний тиск, надмірний вплив УФ- променів, занадто часте енергійне механічне очищення шкіри обличчя.

Кавернозна гемангіома — вроджена судинна пухлина; за рахунок залучення до процесу великих судин має випнуті розростання на поверхні. Розташовуючись на обличчі, може сильно його спотворювати.

Тип пухлини і метод лікування визначає лікар-дерматолог.