Будова і функції шкіри

Шкіра є зовнішнім покривом людського тіла, що здійснює взаємозв'язок з навколишнім середовищем. Сумарна площа шкірного покриву дорослої людини — 1,6-2,3 м2, маса шкіри до­сягає 5 кг, а з підшкірною жировою клітковиною — 20 кг, що від­повідно становить 4-6% і 16-17% від загальної маси тіла. За кіль­кістю (1011) та щільністю клітин (6 млн/см2) шкіра є найбільшим органом людини.

Шкіра — надзвичайно складний за будовою багатофункціо­нальний орган, її зовнішній вигляд і стан — малюнок, колір, пружність, еластичність — непостійні і перебувають у прямій за­лежності від загального стану організму, віку, статі, раси, кліма­тичних умов, спадкових особливостей і від того, наскільки ретель­ним є догляд за шкірою.

Завдання косметика — дбати про естетичний вигляд шкіри. Щоб ефективно виконувати це завдання, фахівець має знати струк­туру і функції шкіри. Потрібно розібратися, які шари шкіри всту­пають у безпосередній контакт із косметичними засобами, що при цьому відбувається і як це впливає на зовнішній вигляд шкіри.

Функції шкіри:

захисна — захищає внутрішні органи від фізичного, хімічного і біологічного впливу навколишнього середовища;

терморегуляторна — регулює температуру тіла;

сенсорна - численні рецептори дають нам змогу відчути і слабкий подув вітерцю, і легкий дотик травинки;

секреторна — через шкіру виділяються жир, піт і продукти об­міну речовин;

обмінна — забезпечує обмін речовин та енергії між організмом і навколишнім середовищем;

дихальна — близько 1-2% повітря людина поглинає через шкіру залежно від фізичного навантаження;

імунна — клітини Лангерганса, а також тучні і плазматичні клітини, що знаходяться в шкірі, є елементами імунної системи.

Будова шкіри. Шкіра складається з трьох шарів (рис. 1.1):

— епідермісу (зовнішня частина);

— дерми, або власне шкіри (серединна частина);

— гіподерми, або підшкірного жирового шару (внутрішня час­тина).

Крім того, існують придатки шкіри: волосся (довге, щетинис­те і пушкове), залози (сальні, потові) і нігті.

Епідерміс ~ це зовнішній, постійно оновлюваний шар шкіри, що не має судин і відділений від глибше розташованого шару дерми базальною мембраною (рис. 1.2). Межа між епідермісом і

 

Рис. 1.1. Будова шкіри:

І — епідерміс: 1 — роговий шар; 2 — блискучий шар; 3 — зернистий шар; 4 — шипуватий шар; 5 — базальний шар. II — дерма, або власне шкіра: 6 — сосочковий шар; 7 — сітчастий шар. ІІІ — підшкірна клітковина; (V — потова залоза; V — волосяний фолікул; VI — сальна залоза

 

Рис. 1.2. Будова епідермісу:

І — базальна мембрана; II — базальний шар; III — шипуватий шар; IV — зернистий шар; V— роговий шар; 1 — корнеоцит; 2 — меланоцит; 3 — клітина Лангерганса; 4 — кератиноцит

дермою є звивистою: епідерміс епітеліальними тяжами проникає в дерму, а сосочки власне шкіри — в епідерміс. У людського ембрі­она ця розмежувальна лінія майже пряма; звивистість поступово зменшується в міру старіння.

Епідерміс складається з п'яти шарів: базального, шипуватого, зернистого, блискучого і рогового.

Базальна мембрана — дуже важливе утворення, що нагадує каркас, сплетений з колагенових волокон і просочений гелеподібною речовиною. Вона служить фільтром, що не пропускає в дер­му великі заряджені молекули, і через який в епідерміс надходять усі поживні речовини.

На базальній мембрані знаходиться один шар клітин цилін­дричної форми. У верхній половині кожної клітини міститься овальне ядро, багате хроматином. Ці клітини мають здатність до розмноження. Цей шар клітин зветься базальним, чи зародковим (гермінтативним). Сама клітина базального шару, або кератиноцит, просуваючись від базальної мембрани до поверхні шкіри, поступово втрачає ядро і перетворюється на рогову лусочку. Кератиноцити отримали свою назву за основною функцією виробленням кератину, що заповнює клітини епідермісу щоб утворити роговий шар.

В епідермісі серед кератиноцитів розміщуються галузисті, або відросткові клітини, які залежно від їх мелатогенної активності та способу забарвлення отримали різні назви мелатоніти або ден­дритичні клітини; світлі клітини Масона та клітини ангерганса або відростки.

Клітини Лангерганса, так звані «периферичні вартові» імун­ної системи, належать до макрофагів і виконують роль «стражів порядку», захищаючи шкіру від зовнішнього впливу, а також керують діяльністю інших клітин за допомогою регуляторних молекул. Ці клітини через особливу будову називають ще дендри­тичними, або відростковими. Відростки клітин Лангерганса про­низують усі шари епідермісу, досягаючи рівня рогового шару, а також можуть проникати в дерму, у лімфатичні вузли. Вважа­ється, що клітини Лангерганса регулюють швидкість розмно­ження кератиноцитів. За стресових впливів, коли на поверхню шкіри діють фізичні чи хімічні травматичні фактори, клітини Лангерганса спонукають базальні клітини епідермісу до посиле­ного поділу.

Над клітинами базального шару розташований шипуватий шар, що складається з декількох (4-5) рядів багатогранних клі­тин з пухирцевоподібним ядром. Клітини з'єднуються між собою міжклітинними відростками. Між клітинами є щілиноподібний простір, пов'язаний з лімфатичною системою дерми. При ушкод­женні епідермісу починається лімфотеча.

Над шипуватим шаром знаходиться зернистий шар, що скла­дається з кількох рядів ромбоподібних клітин, у протоплазмі яких містяться зерна й брилки: звідси і назва — зернистий. Зерна є кератогіаліном; базальний, шипуватий і зернистий шари утворюють мальпігіїв шар.

Над зернистим розташований дуже тонкий блискучий шар. Він складається з плоских без'ядерних клітин, сильно заломлює світло і не забарвлюється барвниками. У ньому міститься елеїдин, який є етапом розвитку кератогіаліну в кератин. Блискучий шар добре виражений там, де роговий шар товстий, наприклад, на пі­дошвах.

Роговий шар є поверхневим. Він складається з пластинчастих без'ядерних ороговілих клітин; стійкий проти хімічних, фізичних і механічних впливів і погано проводить електрику і тепло. На різних ділянках тіла товщина епідермісу неоднакова: найбільша на долонях і підошвах, найменша на обличчі, животі, в ділянці складок і згинальних поверхонь кінцівок.

У середньому кератиноцити живуть протягом 28 днів. Відрив від базальної мембрани служить пусковим сигналом для синтезу білка кератину, що в міру просування клітини вгору заповнює всю цитоплазму і поступово витісняє всі клітинні органели. Зрештою, кератиноцит утрачає ядро і перетворюється на корнеоцит — плоску лусочку, набиту кератиновими гранулами, які нада­ють їй твердості й міцності. Цей процес завершується у верхньо­му роговому шарі, що є основою епідермального бар'єру шкіри людини.

Дерма, або власне шкіра, відіграє роль каркаса, що забезпе­чує механічні властивості шкіри — її міцність, пружність, еластич­ність. Дерма розташована безпосередньо під епідермісом і відділе­на від нього базальною мембраною, яка утворює вирости у бік епідермісу — сосочки. Завдяки такій будові забезпечується міцне з'єднання дерми та епідермісу. Між дермою і гіподермою (під­шкірно-жировою клітковиною) чіткої межі немає. Товщина дерми коливається від 0,5 до 5 мм.

Дерма складається з колагенових, еластинових і аргірофільних волокон, а також клітинних елементів — фібробластів, тучних клі­тин, макрофагів, лейкоцитів, простір між якими заповнює основ­на аморфна речовина. Образно кажучи, будова дерми нагадує комбінацію пружинного і водного матраців, де роль пружин віді­грають волокна колагену (білкові нитки в них скручені на зразок спіралей) та еластину. А роль водної подушки виконує гель, що складається з гіалуронової кислоти і хондроїтин-сульфатів, зв'язаних з водою.

Загальноприйнятим є поділ дерми на два шари: сосочковий і сітчастий, між якими немає чіткої межі.

Поряд з волокнами, клітинними елементами і міжклітинною речовиною, до складу дерми входять кровоносні та лімфатичні су­дини, нерви, потові і сальні залози, а також волосяні цибулини.

Кров, що циркулює по кровоносних судинах, забезпечує клі­тини поживними речовинами і киснем, а також виводить із клі­тин продукти клітинного метаболізму. Кровоносні судини утво­рюють у дермі два сплетення: поверхневе і глибоке. Поверхневе судинне сплетення розміщується в сосочковому шарі дерми під базальною мембраною; його утворюють найдрібніші судини, арте­ріоли й венули. Воно виконує функцію живлення епідермісу й функцію газообміну. Глибоке судинне сплетення залягає на межі дерми і гіподерми, складається з більших артеріальних і венозних судин, а основна його функція — теплообмінна.

Лімфатичні судини розміщуються паралельно кровоносним і також утворюють поверхневе і глибоке сплетення. Лімфа очищає клітини шкіри від шлаків, виводить з організму токсини — вико­нує дренажну та імунну функції.

Поверхневе лімфатичне сплетення починається із сосочкових синусів лімфатичними капілярами, які сліпо відкриваються. Далі лімфа відпливає в глибоке лімфатичне сплетення.

Слід зазначити, що стінки лімфатичних судин тонші за стін­ки кровоносних судин такого ж діаметра і не містять м'язових во­локон, отже, не можуть скорочуватися. Це варто враховувати при виборі техніки масажу.

Третім, найглибшим шаром шкіри є гіподерма, або підшкірно-жирова клітковина (рис. 1.3). На межі дерми і гіподерми залягає глибока судинна мережа, або спле­тення в оточенні аргірофільних і колагенових волокон. Ці волокна утворюють тонкий шар сполучної тканини, від якого вертикально вниз спускаються пучки, з'єдную­чись із глибокою фасцією шкіри. Утворюється структура, подібна до решітки, у вічках якої знаходяться жирові клітини. Волокнисті суб­станції гіподерми пронизані вели­кою кількістю кровоносних і лім­фатичних судин, уздовж яких про­ходять відгалуження глибоких шкірних нервів.

У гіподермі, крім жирових клітин і нервів, залягають тіла потових і сальних залоз, частково — волосяні сумки, тільця Фатер-Паччіні і Руффіні.

Рис. 1.3. Будова гіподерми: у чоловіків (1) у жінок (2)

Крім того, тут розсіяна невелика кількість клітинних елементів: фібробластів, макрофагів, лейкоцитів, недиференційованих клітин. При проблемах з ожирінням і целюлітом саме в цьому шарі і відбуваються основні зміни. Тонкі волокнис­ті перетинки між жировими клітинами товщають, перетискаючи кровоносні і, головне, лімфатичні судини, перетворюються на щільні фіброзні капсули, які й є морфологічною основою мікро-і макровузликів.

Целюліт починається з порушення балансу між синтезом і розщепленням ліпідів — ліпогенезом і ліполізом — в адипоцитах (жирових клітинах) гіподерми. Одночасно з нагромадженням жи­ру відбувається активне розростання й ущільнення фіброзної тка­нини міжклітинних перегородок. Так утворюються щільні жирові капсули. Частина гіпертрофованих адипозних часточок випина­ється в дерму, піднімаючи базальну мембрану й епідерміс. У ре­зультаті шкіра стає схожою на апельсинову кірку.

Накопичення і виділення жирів в адипоцитах регулюється че­рез альфа- і бетаадренорецептори, розташовані на клітинній мем­брані адипоцита. Розростання жирової тканини прямо залежить від балансу альфа- і бетаадренорецепторів у клітинах. При целюліті переважає ліпогенез (накопичення жиру), руйнування жиро­вої тканини сповільнюється, а через порушення проникності мем­бран адипоцитів жир не може виводитися з клітин. При цьому синтез ліпідів триває, а розщеплення їх на жирні кислоти і глі­церин блокується. Тому целюліт ще називають ліподистрофією, тобто порушенням обміну ліпідів.

Гіподерма виконує і захисні функції шкіри, захищаючи внут­рішні органи від механічних і термічних ушкоджень.

За даними досліджень останніх років, гіподерма є дуже склад­ною і майже не вивченою структурою. Так, доведено, що в гіпо­дермі виробляються жіночі статеві гормони — у дуже невеликій кількості, але виробляються. Встановлено, що товстушки, як пра­вило, енергійніші й сексуальніші за худих жінок. Крім того, пері­од менопаузи у більшості жінок, коли згасає функція яєчників, супроводжується появою зайвих кілограмів.

Кровопостачання шкіри здійснюється двома сплетення­ми — поверхневим і глибоким (рис. 1.4). Перше розміщується у сосочковому шарі дерми, друге — на межі з підшкірно-жиро­вою клітковиною. Мікроциркуляторне русло шкіри становлять артеріальні капіляри, метаартеріоли, термінальні артеріоли, ве­нозні капіляри, венули-посткапіляри — збірні і м'язові. При та­кій системі кров, що протікає в дермі, може оперативно пере­розподілятись.

 

Рис. 1.4. Кровопостачання шкіри:

І — поверхневе сплетіння судин шкіри; II — глибоке сплетіння судин шкіри. 1 — сосочки; 2 — петлі со­сочкових капілярів; 3 — пост-капілярна венула; 4 — прекапілярні артеріоли; 5 — венули в глибокому сплетінні; 6 — ма­ла підшкірна вена; 7 — мала підшкірна артерія; 8— глибока вена

Частина капілярів поверхневого сплетення утворює петлі у сосочках, що випинаються в епідерміс. Ці судини забезпечують живлення епідермісу, а також беруть участь у терморегуляції. Поживні речовини у вищі шари проходять у міжклітинному прос­торі — плазматичними капілярами. У сітчастому шарі кількість капілярів невелика, за винятком придатків шкіри, що проникають усередину сітчастого шару — волосяних фолікулів, сальних і по­тових залоз.

Лімфатичні судини, як зазначалося, також утворюють два сплетення в шкірі тіла. Поверхневе сплетення розташовується трохи нижче венозних сплетень, а глибоке — у підшкірно-жиро­вій клітковині.

Кровопостачання м'яких тканин обличчя і голови здійснюєть­ся від зовнішньої сонної артерії. Кровоносні судини шкіри черепа анастомозують між собою, утворюючи густі артеріальну та веноз­ну мережі, спрямовані радіальне до центру тім'яної ділянки. Лім­фатичні судини анастомозують одна з одною, збираючи лімфу до трьох груп лімфатичних вузлів. З лобної ділянки лімфа збираєть­ся в передні привушні -лімфовузли, з потиличної — у потиличні вузли, з тім'яної — переважно в задні привушні лімфовузли. Шкі­ра обличчя має розгалужену мережу кровоносних і лімфатичних судин, по яких переміщується тканинна рідина. Така сукупність функціонально взаємозалежних тканинних структур забезпечує доставку до клітин необхідних речовин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Придатки шкіри.   Потові залози

Кількість та інтенсивність діяльності потових залоз (рис. 1.7) залежать від місця їх розташування, віку, статі, раси людини. У різ­них осіб їхня кількість становить від 2 до 5 млн. Так, найбільша кількість потових залоз розміщується у шкірі долонь (400-500 од. на 1 kb. cm), підошов (400-430), в ділянці чо­ла (180-200) і грудей (165-180). У жінок по­тових залоз більше, ніж у чоловіків. У євро­пейців і африканців у однакових умовах кількість залоз відповідно становить 100-120 і 120-130 од. на 1 kb. cm.

Схема будови потових залоз

1 - екринової, 2 - апокринової

Потові залози мають трубчасту нерозгалужену форму і розрізняються за походжен­ням, механізмом секреції та гістологічною будовою. Екранові залози виділяють піт без порушення цілісності секреторних клітин, а апокринових при виділенні секрету втрачається частина протоплазми секреторних клітин.

Апокринові залози розміщуються тільки в зонах вторинного оволосіння, а екринові — по всій шкірі, за винятком червоної кайми губ, головки статевого члена, внутрішньої поверхні статевих губ, клітора.

Походження екринових залоз пов'язане з епідермісом, апокри­нових — з волосяними фолікулами, тому вивідні протоки перших відкриваються на поверхні шкіри, а других — у фолікулах волос­ся. Екринові залози починають функціонувати з моменту народ­ження, апокринові — від початку статевого дозрівання.

Потові залози забезпечують терморегуляцію і видільну функ­цію організму. Так, з потом, що являє собою гіпотонічний сольовий розчин, виділяється 0,3-0,8% речовини різної хімічної природи (калію, аміаку, молочної кислоти тощо).

Захисна функція потових залоз визначається їхньою участю у формуванні рН здорової шкіри, кисле значення якої, як вважаєть­ся, зумовлено наявністю молочної, глутамінової та аспарагінової кислот, які знаходяться в потовому секреті та епідермальній тка­нині. При незначному потовиділенні кисле значення рН вище 4-5, а при посиленому — досягає 8.

При рН 5,5 здорова шкіра здатна нейтралізувати вплив хіміч­них реагентів. Так, 0,1 мл небуферного розчину лугу окислюєть­ся за 30 хвилин, а буферної сполуки — протягом 3 годин.

Секрет потових залоз має бактерицидні властивості, оскіль­ки містить молочну кислоту. Оскільки значення рН секрету екринових залоз нижче секрету апокринових залоз, ділянки функціонування апокринових залоз більш схильні до мікробно­го обсіменіння. Внаслідок життєдіяльності бактерій, піт має той чи інший запах.

За рахунок природної гідратації зовнішнього шару епідермісу потовий секрет забезпечує також еластичність шкірного покриву. Переважне осмотичне зв'язування води відбувається в мікрокапілярних щілинах тісно згрупованих клітин рогового шару. Гідратація рогового шару визначається не тільки кількістю вологи, а й якісним складом, а саме наявністю так званих «природних факторів-гідратантів»: молочної, піролідонкарбонової кислот, їх натріє­вих солей, вільних амінокислот, здатних самостійно утримувати значну кількість води (до 60%).

Істотною є роль потових залоз і у формуванні рельєфного малюнка шкіри — найдрібніших борозенок, що утворюють три­кутники і ромби, їхня чіткість залежить від кількості потових залоз — чим їх більше, тим виразніший рельєф, що особливо по­мітно на долонях, підошвах, тильному боці кистей. Наявність тон­кого малюнка шкіри лежить в основі дактилоскопії.

Екринові залози складаються із секреторної трубки, закруче­ної в щільний клубочок, і вивідної протоки, що пронизує дерму та епідерміс. Глибина розміщення секреторних клубочків потових залоз пов'язана з товщиною дерми; наприклад, на долонях, підош­вах залози розміщуються в підшкірній жировій клітковині, на ін­ших ділянках тіла — у нижній частині дерми.

Апокринові залози відрізняються великим розміром секретор­ної трубки і вивідної протоки, тому їх часто називають великими потовими залозами.

Фізіологічна активність залоз, як і діяльність шкіри в цілому, залежить від стану ендокринної та нервової систем організму. Так, під час менструального циклу і перед ним апокринові залози функціонують сильніше; найменша їх активність спостерігається в середині циклу. Під час вагітності функції апокринових залоз знижуються, що пояснюється збільшенням у крові кількості ест­рогенів, які пригнічують функцію залоз. Статеві відмінності та­кож позначаються на функціонуванні потових залоз: у чоловіків вони функціонують інтенсивніше, що пов'язано з сильнішим їх­нім реагуванням на ацетилхолін.

Вплив нервової системи на функціонування потових залоз проявляється, зокрема, у підвищенні потовиділення при емоцій­ній або розумовій напрузі. Посилене потовиділення може бути пов'язане з високою температурою, м'язовою діяльністю, сенсор­ними подразниками.

Характерно, що потовиділення, спровоковане інтенсивною ро­зумовою працею, проявом різних емоцій, відрізняється раптовим виникненням, а терморегуляторне потовиділення має латентний період, тривалість якого залежить від інтенсивності теплового впливу.

Діяльність потових залоз різних ділянок тіла неоднакова — найактивніші потові залози розміщуються на передньому і зад­ньому боці тулуба; на обличчі та шиї вони менш активні.

Прикметне, що інтенсивність виділення поту залежить від ак­тивності сальних залоз на тій чи іншій ділянці.

Вік також впливає на морфологічні і функціональні зміни по­тових залоз. Із зниженням статевої активності знижується актив­ність апокринових залоз. Екринові залози з віком також зазнають дегенеративних змін — відбувається склерозування оболонок сек­реторної трубки, а потім її загальний розпад. Причиною атрофії потових залоз є також закупорка їхніх вивідних протоків рогови­ми пластинками, що зумовлюється порушенням процесу злущу­вання.

Зазначені причини призводять до порушення еластики, ізото­нії шкіри, що спричинює її в'ялість і позначається на зміні тонко­го малюнка, згладжуючи його контури. При цьому підсилюється грубий малюнок, пов'язаний з м'язовими скороченнями, атрофією і потоншенням дерми чи гіподерми. Це проявляється у виникнен­ні зморшок, особливо виражених на відкритих ділянках тіла (об­личчя, шия, руки тощо).

 

 

 

 

Придатки шкіри. Сальні залози

На відміну від потових, сальні залози (рис. 1.8) за механізмом секреції є голокринови­ми, тобто в процесі секреції відбувається повне руйнування їхніх секреторних клітин. Протягом 21-25 днів ці клітини повністю замінюються. Сальні залози (загальна кількість становить приблизно 900 тис.) розкидані по всьому тілу. Величина залоз, глибина залягання, відношення до волосся залежать від ділянки локалізації. Найбільше залоз у шкірі обличчя, шиї, спини, волосистої частини голови тощо. Вони відсутні на долонях, червоній каймі губ, слизовій порож­нині рота.

На обличчі зустрічаються три види сальних залоз: великі, се­редні і дрібні. Серед великих є залози, вільні від волосся, та за­лози, зв'язані з фолікулами довгого волосся.

У жінок вільні від волосся сальні залози розміщуються на всіх ділянках шкіри обличчя, у чоловіків — тільки на ділянках, по­збавлених довгого волосся, а також на межі з червоною каймою губ. Вільні від волосся сальні залози на обличчі мають довгу ви­відну протоку (200-940 мк), діаметр якої в багато разів переви­щує діаметр фолікул пу'шкового волосся.

Вивідна протока зв'язаних з волоссям сальних залоз одночас­но є і фолікулом волоса, оскільки його корінь проникає у спіль­ну вивідну протоку, яка розгалужується на чотири-п'ять проток; останні також поділяються на дрібніші, що йдуть у кінцеві час­точки залоз.

Рис. 1.8. Схема будови сальної залози

Секреторні відділи сальних залоз, вільних від волосся, заляга­ють у нижній частині дерми; великі сальні залози проникають у дерму на глибину 1180 мк. Особливо глибоко секреторні часточ­ки сальних залоз залягають у ділянці спини. У чоловіків і жінок середні сальні залози (залози другого порядку), пов'язані з дов­гим пушковим волоссям, мають приблизно однакову будову на всіх ділянках шкіри обличчя. Маленькі сальні залози (залози тре­тього порядку) пов'язані з коротким пушковим волоссям і мають однакову будову на всіх ділянках шкіри обличчя. Характерно, що всі вони одночасточкові.

Сальний секрет на 20-30% складається з жирних кислот (в основному пальмітинової, стеаринової, олеїнової), на 30-40% — з жирних кислот у вигляді ефірів високомолекулярних спиртів, гліцерину, холестерину; на 25-30% — з неомилюваних речовин (переважно холестерину і сквалену).

Сальні залози здійснюють захисну функцію: жирні кислоти, що містяться в їхньому секреті, надають шкірі бактерицидних властивостей і, крім того, протистоять екзогенним факторам впливу, зокрема, обмежують всотування і випаровування води з поверхні шкіри, підтримують термоізоляцію, природну еластич­ність шкіри.

Сальні залози, як і потові, забезпечують тонкий малюнок шкіри: утворені потовими залозами борозенки формують на поверхні шкіри трикутники і ромби, у кутах яких розміщені заглиблення, що є устями фолікул волосся. Величина трикут­ників і ромбів залежить від кількості і розташування фолікул: чим щільніше вони розташовані, тим меншими є трикутники і ромби.

У середній частині обличчя (ніс, частина чола, що прилягає до нього, щоки, у жінок підборіддя, верхня і нижня губи) рельєф шкіри пористий, оскільки там розміщуються найбільші сальні за­лози, а чим крупніші вивідні протоки сальних залоз, тим шкіра рельєфніша.

Сальні залози функціонують так: накопичений у їхніх ви­відних протоках секрет протидіє тиску вже виділеного секрету сальної залози, що знаходиться на поверхні, і рогового жиру, ви­робленого шкірним покривом в результаті процесів ороговіння. Це стимулює звільнення залози від секрету та її подальшу сек­реторну діяльність. Навпаки, протидія рогового жиру і вже виді­леного секрету викликає припинення вироблення жиру сальною залозою. Але більш імовірно, що виділення секрету відбувається постійно.

З моменту видалення жиру з поверхні шкіри 50% його первіс­ного обсягу відновлюється протягом години, а повне відновлення відбувається протягом 3-4 годин. Чим більша залоза, тим більшу кількість секрету і з більшою інтенсивністю вона продукує. Так, найбільше секрету виділяється на чолі.

Виділення сального секрету має циркадний ритм: у більшості досліджуваних максимальна секреція спостерігається між 9 і 12 годинами.

На інтенсивність виділення і характер секрету впливає темпе­ратура: якщо вона висока, секрет розріджується (точка плавлення жиру становить 30°С) і стікає з ділянок з високою секрецією на ділянки з низькою секрецією. Зволожена шкіра підвищує швид­кість стікання жиру (по вологій шкірі жир тече зі швидкістю 3,3 см/сек, а на сухій шкірі його швидкість дорівнює нулю). Та­ким чином, підвищене потовиділення сприяє секреції сальних за­лоз і виробленню рогового секрету.

Функціонування сальних залоз перебуває в прямій залежності від стану нервової системи: посилене функціонування парасимпа­тичної нервової системи призводить до гіпертрофії та гіперфункції сальних залоз; підвищення тонусу симпатичної нервової системи пригнічує функцію сальних залоз; емоційна напруга підсилює їх секрецію.

Діяльність сальних залоз залежить також від стану ендокринної системи. Так, у період статевої зрілості сальні залози посилено функціонують — найбільша кількість секрету виділяється у віці від 18 до ЗО років. Місцеве введення прогестерону й тестостеро­ну активізує, а естрогену — зменшує діяльність сальних залоз; під дією фолікуліну також розвивається атрофія сальних залоз.

 

На анатомо-фізіологічних властивостях сальних залоз істотно позначається і вік. Передусім атрофуються найдрібніші сальні за­лози, пов'язані з фолікулом волоса, потім — середні і, нарешті, секреторні частки вільних сальних залоз. Після 40 років кількість і активність сальних залоз значно зменшується, причому деграда­ція придатків більш помітна в жінок: жировиділення в них почи­нає зменшуватися з 40-45 років і до 60-80 років становить 30-50% від максимального рівня. У чоловіків зменшення секреції сальних залоз настає пізніше, відбувається повільніше і не в та­кій мірі, як у жінок. 

Волосся людини: будова волосся

Волосся належить до придатків шкіри.  Відомо, що 95% поверхні шкіри людини вкрито волоссям.

Вільно розміщена над шкірою частина волосини називається стрижнем, а схована у шкірі — коренем. Корінь - це не видима частина волосся, яка знаходитися в шкірі. Стрижень ж навпаки - це видима частина волосся, яка виступає над поверхнею шкіри

Корінь волосини.

 Середня довжина кореневої частини  волосини  3-4мм. Корінь закінчується булавоподібним розширенням, що зветься волосяною цибулиною. Це єдина жива частина волосини, де відбувається її ріст. У цибулину знизу занурений волосяний сосочок. Кровопостачання волоса, волосяного фолікула забезпечується численними капілярами, що пронизують сосочок і йдуть від судин глибокої судинної мережі. У кожному сосочку є своя лімфатична судина і вільні нервові закінчення. Нервові закінчення розміщуються навколо фолікула і представлені вільними нервовими закінченнями та клітинами, які забезпечують тактильну чутливість.

Коренева частина волосини  розміщена у волосяній сумці, що зветься волосяним фолікулом і відкривається на поверхню шкіри у вигляді протоки. На третини волосяного фолікула  від поверхні шкіри в нього впадає вивідна протока сальної залози, а трохи нижче знаходиться місце прикріплення м'яза, що піднімає волосину.   Біля кореня може міститись 1-3 залози, що змащують волосину своїм секретом.

Волосяна сумка складається із сполучнотканинної та епітеліальної частин.

Епітеліальна частина є вигинанням епідермісу. Від поверхні шкіри до вивідної протоки сальної залози можна розрізнити всі шари епідермісу, глибше рогові клітини зникають.  Тому волосся є похідним епідермісу.

Сполучнотканинна частина складається з колагенових і еластинових волокон.

Всередині  цибулини навколо волосяного сосочка всі клітини з ядром  посилено діляться. Волосяна цибулина - це єдина жива частина волосся, яка реагує на вітаміни, поживні речовини, мікроелементи і несприятливі фактори. Ми народжуємося на світло з певною кількістю фолікулів, величина ця генетично запрограмована.

 Сосочок також  забезпечує живлення і ростову активність волосяного фолікула.

Кожен волосяний фолікул має власну іннервацію і мускулатуру. Завдяки м'язам  і нервовим закінченням волосяний фолікул володіє тактильною чутливістю, що дозволяє йому здійснювати ледь помітні рухи.

До верхньої частини волосяного мішечка підходить м'яз волосся, який визначає напрямок його росту, а також регулює  виділення шкірного сала й поту через залози зміною просвіту між ними. Коли відповідний  м'яз, що піднімає волосся, - скорочується від страху або під впливом холоду, волосся піднімається і стискає  шкіру, утворюючи на ній так звану "гусячу шкіру". Кровоносні судини, що оточують волосяний фолікул і волосяний сосочок, забезпечують їх усіма речовинами, необхідними для розмноження клітин і росту волосся. Ще одна відмінна риса волосся полягає в тому, що швидкість поділу його  клітин займає в організмі людини друге місце після швидкості проліферації клітин у кістковому мозку.

Кожен волосяний фолікул є незалежним утворенням зі своїм власним ростовим циклом. У різних фолікулах ці цикли не синхронні, інакше у нас випадало б все волосся одночасно, тоді як цей процес протікає поступово і непомітно.

Стержень волосини

З погляду фізіології, стрижень волосся, - субстанція, яку не можна по праву назвати живим. Він не забезпечується кров'ю, до нього не підходять нервові волокна й не приєднуються м'язи. Коли нам стрижуть волосся, ми не почуваємо ніякого болю, волосся не кровоточать, при їхньому натягу не розтягується жоден  м'яз. Живі клітини, які розмножуються з величезною швидкістю, перебувають тільки у корені волосся, що залягає глибоко в дермі.

Якщо розрізати стрижень волосини поперек і подивитися через електронний мікроскоп, то можна виділити 3 шари: мозкову речовину (медулла), кортексний шар (інакше його називають кортексом або корковим шаром) і кутикула.

Кутикула - маленький захисник

Кутикула (лускатий шар) - це зовнішній шар волосини і його захист від навколишнього середовища, виконує захисну, бар'єрну функцію. Кутикула перешкоджає механічним і фізичним впливам на волосся. Саме стан кутикули відповідає за блиск і текстуру волосся. Нормальна здорова кутикула відображає світло і дозволяє волоссю легко ковзати одне по поверхні одного,  волосся блищить, еластичне й не ламається.

Кутикулу формують зовнішні клітини стержня волосини, плоскі, без'ядерні, ороговілі.  Вона утворена 4-12  шарами   прозорих пластинок кератину, кожна завтовшки 350-450 нм. Шари  дуже щільно накладаються один на інший, створюючи ефект практично гладкої поверхні, Вони перекриваються, зв'язані між собою як численними поперечними зв'язками, так і ліпідними прошарками. Здоровий кутикульний шар завжди покритий тонкою невидимою водостійкою жировою кислотною плівкою. Ця плівка ніщо інше як природний кондиціонер для волосся, який створює ефект гладкості і шовковистості волосся. Основне навантаження в бар'єрній системі волосся виконують ліпіди. Захисна плівка, утворена на поверхні волосся секретом сальних залоз, видаляється при митті. Але усередині волосся є ще структурні ліпіди. Зв'язуючись із білками, вони формують комплекс клітинних мембран (ККМ), що не тільки забезпечує зчеплення клітин кутикули й коркового шару, але й служить своєрідним бар'єром проникненню різних речовин усередину волосся. Із зовнішнього боку лусочки можуть розташовуватися черепицеподібно, подібно плиток на даху. Між клітинними межами є вузький проміжок (30 нм). Зовнішній шар — кутикула —, розташованими в один шар, які прилягають одна до одної як черепиця

Кортекс (Корковий шар)

Кортекс  - це свого роду працьовите серце волосини.  Це та частина волосини, яка надає всі основні властивості волоссю: його  колір, міцність, еластичність, форму і навіть зволоження. Кортекс за своїми властивостями дуже міцний, він може бути розтягнутий майже на 30% відсотків від своєї довжини практично не ушкодившись.

Кортекс - основна речовина волосся (становить від 80 до 85 відсотків його об’єму), що складається з мільйонів кератинових  волокон. Вони закручені між собою й зв'язані міцними поперечними зв'язками, мають білкову природу і цементують клітини разом.  Волокна містяться всередині   витягнутих, веретеноподібних,  щільно прилеглих одна до одної клітин з подовженим ядром. У корковій речовині міститься також пігмент, що надає волоссю того чи іншого кольору. Корковий шар має досить складну будову і являє собою різновид білкових з'єднань, у які входять вуглець, азот, кисень, водень, сірка.

Волосяний стрижень за своєю будовою подібний канату або трижильному електричному кабелю. Амінокислотні ланцюжки переплітаються між собою, утворюючи нитки. Ці нитки, у свою чергу, навиваючись  один на одного, створюють суперспіралізовану структуру. Під електронним мікроскопом волосина  виглядає таким чином: ланцюжки амінокислот сплітаються в три простих волокна, що утворюють кручений шнур — протофібрилу. Одинадцять протофібрил утворюють циліндричну структуру, яка зветься мікрофібрилою.  Мікрофібрили (у кожній волосині їх близько мільйона) скріплені між собою міжфібрилярною речовиною і становлять макрофібрили. мОбвиваючись один навколо одного, макрофібрили формують основні волокна коркового шару

Однак при всій своїй стійкості до розтягування, кортексний  шар більш чутливий до хімічних і температурних впливів, а також до інтенсивного  розчісування. Тому, якщо з'являються пошкодження кутикули,  кортекс починає втрачати свою здатність зберігати вологу, підсихає і стає  крихким і ламким.

 

Медулла (мозкова речовина)

Медулла (medulla), - м'яке центральне ядро волоса. Тканини мозкової речовини за своєю структурою нагадують губку. Медулла є в волоссі більшості тварин, але у волоссі людей вона може бути присутня, бути переривчастою або взагалі бути відсутня. Найчастіше медуллу чітко видно на мікрофотографіях товстого і сивого волосся. Серцевинний шар найбільш м'який і складається з ланцюжка великих клітин, ядра яких частково наповнені повітрям. Серцевинний шар займає близько 6% об’єму  волосся й також складається з білкових з'єднань.

Призначення медулли в волосі ще до кінця не вивчено. Припускають, що медулла, завдяки заповненню повітрям, допомагає підтримувати температуру шкіри голови, захищаючи її від перегріву.  Медулла не має ніякого значення в зміні як хімічних, так і фізичних властивостей волосся.

Хімічна будова волосся

Хімічна будова волосся досить складна. Волосся на 78 % складається з білка, на 15 % - з води, ліпідів у ньому 6%, пігменту 1 %. Білок  росте з клітин усередині волосяного фолікула. Як тільки утворюються живі клітини всередині волосся, вони починають свій шлях вгору через волосяний фолікул. Новостворені клітини волосини  дозрівають і при цьому наповнюються волокнистим білком, який носить назву кератин. Даний процес дозрівання - зроговіння або кератинізація. Після того, як клітини наповнюються кератином, вони просуваються вгору, при цьому втрачають ядро і вмирають. На той час як волосся виходить назовні з фолікула клітини волосини  вже повністю ороговіли і не є живими.

Волосся складається з білка - кератину. Білок складається з довгих ланцюгів амінокислот, які в свою чергу складаються з хімічних елементів. Основними хімічними елементами, з яких складається людська волосина  є: вуглець, кисень, водень, азот і сірка. З цих елементів так само складаються шкіра і нігті.

Процентний вміст елементів  в нормальному волоссі

Вуглець 51%

Кисень 21%

Водень 6%

Азот 17%

Сірка 5%

До складу волосся також входять мікроелементи Fe, Сu, Zn, Сг, Са й вітаміни А, В, С, D, Р. Ці компоненти необхідні для росту волосся і повинні надходити в організм у достатній кількості з їжею.

Кератин — це білок, який складається з амінокислот. З 20 відомих у природі амінокислот у волосі наявні 18; переважна їх більшість містить сірку.

 Білки складаються з довгих ланцюжків амінокислот, які з'єдналися один з одним як плетіння з бісеру. Сильний  хімічний зв'язок, який  з'єднує амінокислоти між собою носить назву - білкового або поліпептидного. Білки - це довгі, спіральні складні амінокислотні ланцюжки, з'єднані білковими зв'язками. Білкові ланцюжка кератину переплітаються один з одним і утворюють гнучку спіраль. Саме така складна структура кератину робить його міцним.

Поперечні хімічні зв'язки в кортексі

Кортекс складається з мільйонів складних білкових ланцюжків. Ці ланцюги зшиті як сходинки на сходах кількома типами додаткових бічних зв'язків. Саме вони пов'язують ланцюжка кератину разом і відповідають за міцність і хорошу еластичність людської волосини. Ці зв'язки мають величезне значення для таких послуг, як термічне укладання, хімічна завивка і хімічне випрямлення волосся. Основними поперечними зв'язками, які впливають тим чи іншим чином на роботу перукаря є: водневі, іонні або сольові і дисульфідні.

 Поперечні зв'язки

Довгі поліпептидні ланцюги, розташовані у волокнах коркового шару волоса паралельно один одному, зв'язуються між собою, утворюючи поперечні містки. Якщо б не ці ковалентні зв'язки між окремими амінокислотними залишками сусідніх ланцюгів, то ланцюга розійшлися б, і волокно розпалося. Саме ці поперечні зв'язки надають кератину його унікальні якості: міцність і еластичність.Дисульфідні зв'язки (зв'язки між двома атомати сірки) є найбільш міцними, в основному і обумовлюючи природну міцність волосся. На розриві і подальшому відновленні певного відсотка цих зв'язків заснований принцип хімічної завивки волосся.

Водневі зв'язки набагато слабкіші дисульфідних, зате їх набагато більше за кількістю. Вони утворюються завдяки взаємному тяжінню атомів водню, розташованих на сусідніх поліпептидних ланцюгах. Ці зв'язки відіграють важливу роль у забезпеченні еластичності волосся.

Водневий зв'язок є дуже слабким фізичним поперечним зв'язком, який легко руйнується водою і температурою. І хоча окремо водневі зв'язку дуже слабкі, але їх в волоссі так багато, що на їх частку доводиться близько однієї третини від загальної чисельності зв'язків в волоссі. Водневі зв'язки легко руйнуються при намоканні волосся. Це дозволяє волоссю легко розтягуватися. При висиханні волосся водневі зв'язку відновлюються і фіксують форму волосся в тому положенні в якому волосся виявилося.

Іонні або сольові зв'язки так само є слабкими фізичними зв'язками, що утворюються впоперек волосини між сусідніми білковими ланцюжками. Іонні зв'язки залежать від pH на волоссі, тому вони легко руйнуються сильними лужними і кислими розчинами. Але їх в волоссі так само багато, тому вони  роблять значний вплив на структуру і властивості волосся.

Дисульфідний зв'язок - це сильний хімічний зв'язок, який  дуже відрізняється від фізичних водневого і іонного . Він  з'єднує атоми сірки двох сусідніх амінокислот цистеїну, що б створити одну - цистин. Цистин об'єднує два білкові ланцюжки в єдине ціле.

Хоча самих дисульфідних зв'язків набагато менше, ніж водневих і іонних, але вони дуже сильні і не руйнуються водою. Розірвати дисульфидний зв'язок можна за допомогою препаратів для хімічної завивки і випрямлення. Нормальний температурний вплив, як, наприклад, при термоукладці, не руйнує дисульфідних зв'язків. Однак дуже сильні впливи температури, як при деяких високотемпературних інструментах для укладання, порушують ці зв'язки.

Основне навантаження в бар'єрній системі волосся виконують ліпіди. Захисна плівка, утворена на поверхні волосся секретом сальних залоз, віддаляється при митті. Але усередині волосся є ще структурні ліпіди. Зв'язуючись із білками, вони формують комплекс клітинних мембран (ККМ), що не тільки забезпечує зчеплення клітин кутикули й коркового шару, але й служить своєрідним бар'єром проникненню різних речовин усередину волосся.

ККМ формує велику мережу уздовж волокна й розташований між клітнами як кутикули, так і коркової речовини. Питома вага ККМ становить 5...7 % загальної маси волосся.

Ліпіди кутикулярного шару  ККМ рухливі й чутливі до дії зовнішніх факторів. Хімічна завивка, тривале перебування під сонцем і радіація можуть привести до сильних змін ліпідного складу вол Функції волосся:

·       захисна;

·        термоізоляційна;

·       естетична;

·        сенсорна

 

 

Розвиток і стадії росту волосся.

 Протягом життя людини відбувається ріст і періодична зміна волосся. Безперервний процес зміни

волосся в людини починається ще в період ембріонального розвитку. Кожний волосяний фолікул має свій паростковий цикл, що протягом  життя людини може повторюватися близько 20 разів.

Активність фолікулів має мозаїчний порядок, при якому сусідні волосяні мішечки перебувають на різних стадіях свого циклу, тому зміна волосся відбувається поступово й непомітно.

Закладені в ембріональному періоді волосяні фолікули  на протязі життя можуть залежно від  конкретних механізмів життєдіяльності утворювати різні типи волосся - м'яке, тверде, темне, світле й ін. Загальна кількість волосяних фолікулів приблизно 5 млн. На волосистій частині голови налічується приблизно 1 млн волосин, з яких 100 тис. є термінальними.

Число зрілого  волосся залежить від його кольору: у блондинів воно становить приблизно 140, у брюнетів - 102 , у рудих - 88 тис. З віком число волосяних фолікулів значно знижується.

У молодих людей їх кількість становить 615 на 1 см 2, в 30...50  років - 485, а у віці 80...90 років - усього 430.  При облисінні на 1 см2 приходиться 300 волосяних фолікулів.

Волосся росте  циклічно, проходячи три фази розвитку:

·       анагенну (фазу росту),

·       ката генну (фазу регресії - перехіднуфазу),

·       телогенну (фазу спокою)

Анагенна фаза характеризується постійним ростом, він обумовлений  безперервним поділом клітин матрикса. Знов утворені   клітини просуваються до поверхні шкіри й формують стрижень волосся. У міру збільшення кількості клітин стержень піднімається нагору й волосся росте.

Меланоциты,  що розташовані  на вершині сосочка, активно виробляють меланін, що фарбує волосся.. Фаза анагенеза триває від 2 до 9 років. У жінок тривалість цієї фази більша, ніж у чоловіків.

На катагеновій стадії розподіл клітин матрикса припиняється, тобто  припиняється ріст волосся, перестають функціонувати меланоцити. На цьому етапі  із припиненням поділу матричні клітини переміщуються в кератинову зону, де вони спресовуються, надаючи цибулині  форму булави або колби. На цій стадії продовжується  кератинізація й міграція клітин до поверхні волосся. У результаті  мертва, повністю ороговіла цибулина відділяється від сосочка, що скорочується до маленького кулястого утворення.  Ця стадія триває 2...3  тижні.

На телогеновой стадії волосяна цибулина, що  відділилася від сосочка повільно просувається до поверхні шкірного покриву. Волосся стає світлішим, зменшується в діаметрі. Досягши устя фолікула, воно випадає. Одночасно із просуванням нагору старого волосся внизу фолікула утвориться новий зародок волосся. Коли відновлюється зв'язок між ним і сосочком, клітини матрикса починають ділитися, активізуються меланоцити. Нове волосся входить у стадію анагенеза. Воно може існувати одночасно зі старим волоссям. Тривалість даної стадії від 3 до 6 місяців. З одного волосяного фолікула послідовно можуть вирости 25...30 волосин.

Одночасно різні волосини перебувають у різних фазах розвитку. У здорової людини 80...85% волосся перебуває у стадії анагенеза, 1 % - у катагенезі, 14...19  % - у фазі телогенезу. Щоденно  із голови випадає від 40 до 100 волосин  (фізіологічне випадіння).

Залежно від  локалізації волосся має  різну тривалість фаз росту:

анагенез волосся голови триває від 2 до 9 років,

вусів - 4...14  тижнів,

 вій - 3...5 місяців,

 пушкове волосся в цій стадії перебуває  від 7 до 10 місяців.

На голові волосся розташовується нерівномірно. Максимальна його  кількість - у тім'яній зоні, менше - у скроневх  і лобній зонах. У довжину волосся росте у середньому до 80 см, більш довге волосся зустрічається рідко.

На ріст волосся впливають наступні фактори.

Генетичний. Кількість волосяних фолікулів, як і тривалість циклу росту волосся, запрограмовано генетично. Щоб волосся доросло до попереку, необхідно чекати близько 7 років. При запрограмованості фази росту на 3 або 4 роки такої довжини волосся ніколи не досягне.

Гормональний . Сально-волосяний фолікул служить специфічним рецептором для андрогенів, які продукуются яєчниками, насінниками й корою наднирковиків. Однак біологічною активністю володіє тільки дігідротестостерон (ДТС). Він активізує в ядрі клітини синтез матричної рибонуклеїнової кислоти (мрнк), що приводить до посилення утворення кератину. ДТС подовжує фазу анагенеза.

На ріст волосся впливають  і інші гормони: більші дози эстрогенів - жіночих статевих гормонів – сповільнюють його, гормони щитовидної залози, - прискорюють.

Клїматичний. Восени щодня волосся випадає більше,  ніж навесні. Сезонні зміни відбиваються й на швидкості росту волосся: улітку воно росте швидше, ніж узимку.

Віковий.  Найбільшої інтенсивності ріст волосся на голові досягає у віці від 15 до 30 років. У наступні періоди життя фаза анагенезу коротшає, волосся потоншується, поступово втрачає  пігмент.

Статевий. У жінок волосся на голові росте набагато швидше (близько 0,5 мм у день), а фаза телогенеза в ньому триває майже в 2 рази довше, ніж у чоловіків.

На ріст волосся впливають  і інші фактори. Фази росту волосся на різних ділянках тіла різні. Волосся голови мають самий довгий цикл росту. Так, фаза анагенеза в них триває в середньому 3 роки, на ногах волосся росте тільки 20...25 , на руках - 6.. . . 12 тжн. Вії ростуть протягом  30...45 днів, а на стадії телогенезу вони перебувають приблизно 105 днів.

Дефіцит у їжі білків, вітамінів, мікроелементів, а також анемія, несприятливий вплив навколишнього середовища також впливають на розвиток і ріст волосся.

Мал. Цикл розвитку волосся

I - Анаген (фаза активного росту 3-6 років);

 II - Катаген (перехідна фаза 1-2 тижні);

 III - Телоген (фаза спокою 5-6 тижнів);

IV - Повернення до анагену;

1 – Колбоподібне  волосся;

 2 - Вторинні зародкові клітини;

 3 - Шкірний сосочок;

4 - Волосяна матриця формує нове волосся
Фактори, що контролюють цикл росту волосся
Довжина волосся залежить від тривалості його життя. У середньому волосся ростуте зі швидкістю 1 см в 1 місяць, тому найчастіше  воно виростає до 80 см. Більш довге волосся зустрічаються рідко і є індивідуальною особливістю. Наприклад, рекордної довжини досягло волосся в одного індіанця - 7,93м.

За винятком перших декількох циклів росту волосся, у людини кожен волосяний фолікул слідує  за власним біологічним годинником. Таким чином, хоча воно все разом починає  зростати одночасно, синхронія втрачається через якийсь час. В будь якій зоні, волосяні фолікули формують мозаїчний зразок щодо стадії циклу волосся. Сигнали для індукції, обслуговування і завершення росту волосся є ендогенними для кожного фолікула. При цьому не виключаються ефекти впливу екзогенних факторів (гормонів, продуктів метаболізму, вітамінів і макро- і мікроелементів і т.д.) на ріст волосся.

Причини передчасного випадання волосся: нераціональний до­гляд; екзогенна й ендогенна інтоксикація; вогнища хронічної інфекції; гострі інфекційні захворювання; вплив іонізуючого ви­промінювання; ендокринні порушення; гострий і хронічний стрес; порушення балансу — нестача вітамінів і мікроелементів; хворо­би печінки; остеохондроз, особливо шийного відділу хребта.

Види  волосся

Розрізняють три види волосся - пушкове, щетинисте і довге. Крім того, існує ряд перехідних видів волосся, властивих людині в різні періоди її  розвитку. Пушкове волосся покриває  шкіру рук, ніг і тулуба. Пушкове волосся м'яке, коротке (близько 1,5 мм в довжину), безбарвне і не має  мозкової речовини. Це перше волосся, яке з'являється на тілі плоду у внутрішньоутробному розвитку; ще воно називається "первинним". Незадовго до народження це волосся частково замінюються на пігментоване. У перші роки після народження цей вид волосся на волосистій частині голови перетворюється на так звані проміжне волосся, яке, у свою чергу, в період статевого дозрівання, замінюється на термінальне. Колір проміжного і термінального волосся часто не збігається; крім того термінальне волосся помітно щільніше. Щетинисте волосся - це брови, вії і те, яке росте в ніздрях. Воно досить жорстке, пігментоване, але не довге. До старості це волосся починає в багатьох  рости на обличчі, переважно у чоловіків. Довге волосся росте на голові, бороді, грудях, пахвових западинах і на зовнішніх статевих органах. Волосся на волосистій частині голови зазнає кілька етапів розвитку: помітне його зростання починається в 2-3-річному віці, а в період статевого дозрівання воно набуває остаточного  свого вигляду. У цей же період дещо видозмінюються волосся на лобку і під пахвами - воно стає більш товстим й кучерявим. У звичайних випадках розподіл волосся на тілі диктується статтю, віком, національною приналежністю.

Хімічний склад волосся. Волосся на 78 % складається з білка, на 15 % - з води, ліпідів у ньому 6%, пігменту 1 %.

Основу волосся становить кератинова маса, створена фолікулом волосся за кілька років. Білок кератин являє собою ланцюжок амінокислот, зчеплених за допомогою міцних пептидних зв'язків, значну частину яких становлять сіркомісткі амінокислоти. Кожний такий ланцюжок є волокном, що формується в клітинах, що виходять із зародкового шару.

Корковий шар волосся складається з декількох мільйонів поліпептидних ланцюжків, з'єднаних між собою за допомогою бічних, або поперечних, зв'язків - дисульфідних, водневих.

За рахунок порушення цих зв'язків досягається ефект перманентної завивки, термоукладки й хімічного випрямлення волосся.

Присутність води викликає розрив дещо слабких водневих зв'язків і спіралеподібна  структура кератину трансформується.  Так, нагрівання й зволоження  волосся при укладанні призводить до розриву водневих містків і витягуванню структури, що веде до подовження волосся.

Під час сушіння волосся водневі зв'язки формуються заново, і кератин знову приймає структуру спіралі.

В  кератині зчеплення трьох сусідніх елементарних волокон забезпечується бічними дисульфидными зв'язками, які утворяться між двома атомами сірки цистеиновых амінокислот  розташованих у сусідніх поліпептидних ланцюжках. Дисульфідні зв'язки є самими міцними бічними зв’язками, які можуть установлюватися між поліпептидними ланцюжками.

Вони не порушуються під впливом тепла або води, ця якість використовується в перманентній завивці й хімічному випрямленні волосся.

Волокнисті протеїни кератину розташовуються тільки усередині клітин. Вони дуже стійкі до впливу різних активних фізичних і хімічних речовин. Між волокнами кератину просочується протеїнова цементуюча  речовина, що надає монолітність всій структурі. Розрізняють два види кератину:

 -м'який, з якого складаються рогові клітини епидермісу, він відшаровується у вигляді лусочок і легко зволожується;

-твердий, з якого складаються волосся й нігті, він щільний, міцний, не відшаровується.

До складу волосся також входять мікроелементи Fe, Сu, Zn, Сг, Са й вітаміни А, В, С, D, Р. Ці компоненти необхідні для росту волосся і повинні надходити в організм у достатній кількості з їжею. У косметичних препаратах змісту перерахованих речовин для нормального розвитку волосся недостатньо.

Стрижень волосся є мертвим утворенням - його клітини не діляться. Він не має нервових волокон, кровоносних і лімфатичних судин. Живою частиною волосся є тільки корінь.

Основне навантаження в бар'єрній системі волосся виконують ліпіди. Захисна плівка, утворена на поверхні волосся секретом сальних залоз, віддаляється при митті. Але усередині волосся є ще структурні ліпіди. Зв'язуючись із білками, вони формують комплекс клітинних мембран (ККМ), що не тільки забезпечує зчеплення клітин кутикули й коркового шару, але й служить своєрідним бар'єром проникненню різних речовин усередину волосся.

ККМ формує велику мережу уздовж волокна й розташований між клітнами як кутикули, так і коркової речовини. Питома вага ККМ становить 5...7 % загальної маси волосся.

Ліпіди кутикулярного шару  ККМ рухливі й чутливі до дії зовнішніх факторів. Хімічна завивка, тривале перебування під сонцем і радіація можуть привести до сильних змін ліпідного складу волосся, аж до повного зникнення

 

 

 

 

 

 

 

Форма волосся.  За своєю формою волосся буває  прямим, хвилястими й кучерявим.

Відмінності між прямим і кучерявим волоссям

·       Завитість навколо умовної осі (вліво чи вправо), що помітна неозброєним оком

·       Поперечний переріз волосини (у прямого  волосся  майже ідеально  круглий,в хвилястого – трохи сплюснутий,злегка овальний;  чим кучерявіше, тим переріз більш сплющений)

·       Форма волосяного фолікула (пряме волосся росте з прямого волосяного каналу,  хвилясте зі злегка вигнутого, серпоподібного, кучеряве волосся з сильно вигнутого,  спіралеподібного)

·       Нерівномірний розподіл кератинової маси.  (У хвилястого волосся ділення клітин відбувається нерівномірно, з одного боку формується клітин більше ніж з іншого. За рахунок цього кучеряве  волосся може  мати  ниркоподібну форму  поперечного перерізу)

У передставників  різних рас форма стрижня волосся значно відрізняється:

На форму волосся також впливають генетична схильність, рассова належність, вік, стать  й інші фактори.

  Колір волосся.  

Колір волосся обумовлений вмістом у ньому  меланіну, що синтезується у фазі анагенеза меланоцитами, розташованими в зоні матрикса. Меланін може бути двох видів: эумеланін (твердий, зернистий, гранульований,надає волоссю  чорно-коричневих відтінків), феомеланін (рідкий, розсіяний, має червоні й жовті відтінки). Від вмісту еумеланіну залежить, наскільки волосся  темне чи світле, від  вмісту феомеланіну  скільки жовто -червоного відтінку   воно має ( попелясте, матове, золотисте, руде, червонясте)

Сполучення гранул зазначених видів меланіну забезпечує індивідуальний колір волосся,  унікальний для  кожної людини.

Синтез меланіну визначається генетично. На колір волосся впливають і гормональні фактори, свідченням чому є зміна його кольору на протязі  життя..

Меланін не розчиняється у воді, але, використовуючи хімічні реагенти, його можна частково змінити або навіть повністю знищити. При цьому жовто-червоні тони тяжче піддаються освітленню, ніж  сіро-коричневі.

Напрямок росту волосся

На різних ділянках тіла й голови волосся виходить на поверхню  під іншим кутом. На кут виходу впливають підшкірно-жирова клітковина, товщина й форма волосся, національність людини. На  більшій частині волосяного покриву голови цей кут  складає 10⁰-15⁰. Томув процесі росту волосся майже лежить на шкірі і виростає в одному напрямку, який і називають напрямком росту волосся.

В більшості людей  він подібний: від природного вихра на маківці навсебіч до крайової лінії росту волосся.

Але на  окремих ділянках волосяного  покриву зустрічаються відхилення від правил: вихрі (волосся  в певній точці росте в різних напрямках, утворюючи  ніби зірочку), відцентрове розбіжне пасмо, що утворює  так звані   натуральні проділи (природний проділ);          доцентрове збіжне пасмо, що рідко зустрічається на  голови (але іноді на потилиці, часто натулубі). Таке волосся  схильне підніматись з загальної маси, що ускладнює стрижку  чи укладку.

Густота  волосся
Густота волосся, або щільність розподілу, - це кількість волосся розраховуючи на  одиницю площі. Густота волосся на різних ділянках шкіри різна.    Щільність розподілу висока на волосистій частині голови, менше - на обличчі, спині, грудях; на долонях і підошвах волосся немає зовсім. Густота волосся залежить від статі, віку, гормональних порушень, впливу навколишнього середовища й т.д. За густотою розрізняють волосся  рідке, середньої густоти і густе.

Середня кількість волосся на шкірі волосистої частини голови - 100000.  Є расові відмінності кольору, форми і розподілу волосся. Європейці мають набагато більше волосся на тілі, ніж азіати або чорношкірі.  Густота волосся на різних ділянках голови неоднакова. Найбільш густо воно ростуте на тім'ї - 300- 350 волосся. На потилиці й на скронях густота волосся на 25- 30% менше.

 

 

 

Текстура волосся .  

Текстура волосся - це аспект (сприйняття ) поверхні волосся надотик та на вигляд ( тобто який можна побачити чи помацати), що обумовлюється  товщиною  й твердістю волосся. За текстурою волосся  класифікують  на тверде, середнє й тонке (м'яке).  Можна визначити на дотик:  тонке волосся нагадує шовк,середнє-бавовну, а товсте – шерсть.

Товщина волосся залежить від генетичних факторів, від впливу зовнішнього середовища й загального стану організму. Товщина волосся коливається від 0,05 до 0,1 мм. Найбільш тонке волосся в блондинів. Саме товсте волосся - руде. Від товщини волосся залежить його  кількість. Якщо в блондинів, що мають тонке волосся, кількість волосся досягає 150 тисяч, у брюнетів - близько 100 тисяч, то в рудих - близько 50 тисяч.  

Тип волосся

 За типом волосся може бути нормальне, жирне, сухе і змішаного типу , що в першу чергу обумовлюється діяльністю сальних залоз та станом всього організму.

Фізичні властивості волосся

До основних механічних властивостей волосся відносять його  пружність, жорсткість та еластичність.

Жорсткість волосся — це його опір вигину .Клітини кутикули волосся не з’єднані між собою, тому можуть легко переміщуватися одна відносно одної.  Груба поверхня цих клітин робить волосся стійким до тертя.

Пружність волосся, або еластичність, - це здатність до розтягування й повернення до первісної довжини. Маючи пружність, волосся може витримувати дії, які спрямовані на зміну його форми, об’єму та довжини і відновлюватися, коли дія сили закінчується.  На пружність волосся впливають — вологість, температура та УФ-випромінювання.

Волосся має також еластичність і тому швидко відновлює довжину та товщину. Еластичність буває нормальною й низькою.

При підвищенні вологості діаметр волосся зростає. Поступовим розтягуванням  сухе волосся може бути подовжено на 20-30 %, а змочене в холодній воді — навіть на 100 %,  потім вертатися в природний стан без ушкоджень але при цьому його товщина та міцність зменшуються.

Вологе волосся низької еластичності після випрямлення не вертається до вихідної довжини.

Пластичність, розтягуваність
Пластичність, розтягуваість - це здатність волоссяа під впливом діючих зусиль змінювати свою форму без утворення  розривів і тріщин в стовбурі і зберігати (відновлювати)  форму після зняття навантаження.

Абсорбція.    

Адсорбуюча властивість волосся - це здатність волосся  вбирати і тривалий час зберігати запахи. Волосся - прекрасний абсорбент, воно усмоктує й довго утримує (зберігає) у собі запахи Увібравши в себе певну палітру запахів  при черговій процедурі в перукарні, воно  її  зберігає,  а при умовах порапляння вологи знову виливає запах  (парфуми, одеколон, запах ліків і ін.).

ПОРИСТІСТЬ

Пористість - це ступінь заповнення об’єму  волосся порами. Пори - це дрібні осередки у волоссі, заповнені повітрям. Пори бувають відкритими (наприклад, після знебарвлення) і закритими (у період формування).  Пори (порожнечі), заповнені повітрям, надають волоссю  теплоізоляційні властивості.  По ступеню  пористості можна - але приблизно судити про наступні властивості: щільність, міцність, водопоглинання,  довговічність. Надмірна пористість призводить до  ламкості і посіченості волосся, помірна пористість робить волосся більш пластичним, полегшує його укладання, фарбування та хімзавивку.

ГІГРОСКОПІЧНІСТЬ ВОЛОССЯ

Гігроскопічність волосся - це властивість поглинати водяні пари (рослинні й тварини жири, гліцерин і ін.) з повітря й утримувати їх внаслідок капілярної конденсації.  Гігроскопічність негативно позначається на стійкості зачісок і модельних стрижок.
ВОДОПОГЛИНАННЯ

Водопоглинання  - це здатність волосся усмоктувати й утрмуваи  воду.  У результаті насичення водою властивості волосся змінюються, збільшується об’єм , знижується його міцність, еластичність.

ВОЛОГОВІДДАЧА

Вологовіддача - властивість волосся віддавати вологу навколишньому середовищу при відповідних умовах (нагрівання, рух повітря).  Завдяки цій властивості волосся швидко можна висушити.

ВОЛОГІСТЬ

Вологість виражається в постійному вмісті води у волоссі. Чим вище вологість, тим нижче міцність. Сухість волосся також позначається на його міцності (ламкість, крихкість). Волосся в сухому приміщенні містить 18 % води, причому біляшкірні  частини, корінь волосся містить води більше, ніж кінці, що викликає неоднорідність окремих частин волосся. Кінці волосся поглинають швидше й більше рідини, а  корені  - повільніше.

Надмірна сухість, пересушування  волосся під сушуаром приводить до крихкості, а надалі  й ламкості. Сухе волосся, "звучиь"  по особивому  і цей звук повинен стати попередженням, що з ним потрібно обходиться акуратно, проводити всі маніпуляції з  особливою обережністю.

ПОВІРЯСТіЙКІСТЬ

Властивість волосся довгостроково витримувати  багаторазове систематичне зволоження й висушування без значних деформацій і механічних навантажень.

ДІЯ ТЕМПЕРАТУРИ НА ВОЛОССЯ

Під час сушіння волосся або моделювання зачіски феном температура повинна коливатися в межах 50-60 ° С. При температурі 75 -90 ° С волосся зазнає швидкого деформації, слабшає його пружність і стійкість до механічних впливів, ці зміни невідновні.
При температурі 140 ° С починається розпад волосини, а понад 250 ° С - обвуглювання .

Під час сушіння волосся (фен, сушуар) або моделюванні зачіски  щипцями температура інструмента повинна відповідати гранично припустимій : фен - 80 - 60°, щипці - 75 - 90 °С.

ДІЯ  УЛЬТРАФІОЛЕТОВИХ ПРОМЕНІВ

Ультрафіолетові промені викликають освітлення волосся, слабшає еластичність і розтягуваність, волосся стає більш жорсткими і пористим, а значить, і гігроскопічним.

 НАЕЛЕКТРИЗОВАНІСТЬ

Наелектризованість - властивість накопичувати заряди електричної енергії, здатність волосся електризуватися.  Біостатична наелектризованість проявляється при розчісуванні  (тріск, іскроутворення).
МІЦНІСТЬ

Міцність - це властивість волосся пручатися руйнуванню під дією напруг, що виникають від навантажень.   Межа міцності залежить від структури, щільності, вологості, форми.  Одна  здорова  волосина може витримати вантаж до 200 грам.

Теплоємність - властивість волосся поглинати при нагріванні тепло. У прохолодні дні, доторкаючись до волосся долонею, ми відчуваємо його прохолоду. Увівши пальці у волосся, почуваємо тепло. Завдяки масі волосся створюється прошарок між навколишньою температурою й температурою голови. Парниковий ефект, це коли влітку голова перегрівається й волосся не дає доступу кисню до поверхні голови. Організм починає боротися із цією  неприємною  для нього умовою, волосся починає  випадати.

ХІМІЧНА СТІЙКІСТЬ ВОЛОССЯ

Хімічна стійкість - властивість волосся опиратися дії кислот, лугів, розчинених у воді солей.

 Від слабо лужних розчинів волосина набухає, лусочки відкриваються. Під дією слабо лужних розчинів волосина стискується, лусочки кутикули закриваються.