ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПАРФУМЕРІЇ ТА КОСМЕТИКИ

Історія косметики.

Древнй світ.

Незаперечною істиною є твердження, що «косметика — стара, як саме людство». Під час археологічних розкопок поселень доби печерної людини знайдено предмети, призначені для догляду за зовнішністю: шпильки, гребінці, посудини для мазей і олій. Перші згадки припадають на 3 тис. - 2 тис. р. до н. е. Перші косметичні засоби зміни зовнішності, що  використовувалися  в прадавні часи, мали на меті налякати ворога, обдурити богів або, навпаки, стати схожим на шановане божество. Поступово звичай розфарбовувати обличчя переходить і до культурних народів. Навіть купання у прадавньої людини швидше було процесом поклоніння воді.

Батьківщиною косметики прийнято вважати Схід. Збереглися найдавніші письмові документи — папіруси Еберса, Технологія парфумерно-косметичних продуктів, в яких були поради, як умиватися оливковою, миртовою або кунжутовою олією. Там за 500 років до н.е. були розроблені та описані косметичні процедури по догляду за шкірою, обличчям, тілом, волоссям, нігтями, щодо фарбування волосся. Вони винайшли особливі рум'яна та білила, які змінювали темний колір їхнього обличчя на світло-жовтий, а нігті фарбували в зелений колір.

З розквітом культури Давнього Сходу косметика пережила період справжньо­го піднесення. У Китаї, Індії, Персії, Єгипті почали активно вико­ристовувати ароматичні олії та есенції, мазі, рослинні фарби для волосся, засоби декоративної косметики. Стало модним видаляти волосся на тілі — зародилася епіляція; виникли перші способи виготовлення мила з жиру й попелу. В Персії (нині Іран) серед всіх косметичних засобів було поширене фарбування волосся хною та басмою, які  використовуються і в наші дні.

У декоративній косметиці жінок Близького Сходу були свої акценти: нігті фарбували у криваво-червоний колір, губи — у си­ній, а зуби вкривали чорною глазур'ю. Мешканки Персії вставля­ли між зубів золоті пластини, які так щільно прилягали, що зуби були ніби оправлені в золото. У деяких народів жінки на шкірі обличчя, підборідді і на губах робили візерунчасті татуювання, які натирали фарбою. Такий узор залишався на все життя. Усе населення прадавньої Ассирії (IV тис. до н. є. — VII ст. н. є.) і Вавилону (XVIII ст. до н. є.), незалежно від соціального стано­вища, застосовувало косметичні засоби. Особливо цінувалися ароматичні настої та есенції для обличчя й тіла.

У Древній Японії і Китаї жінки практично малювали обличчя за допомогою косметики. Особи вибілювали, брови повністю збривали і малювали тушшю заново, також лінію чола підкреслювали тушшю. При цьому багато методів прикрасити себе були не зовсім традиційними: губи фарбували зеленою помадою, замість брів малювали кола, а відмітним знаком всіх заміжніх жінок були зуби, пофарбовані чорним лаком.

Косметику використовували в усі часи особи обох статей. Але є всі підстави вважати саме жінок винахідниками косметики зага­лом і — декоративної зокрема. Це вони тисячоліття тому винайшли сім найвідоміших засобів, які стали надбанням людства: хну, басму, рум'яна, білила, сурму, золоту фольгу і галій (ароматична суміш для виго­товлення мушок).

Наші пращури натиралися олією, жиром, розмальовували ті­ло фарбами і глиною, підводили очі, фарбували повіки і губи. Первісна косметика допомагала підкреслити племінну належ­ність, виразити себе, налякати ворогів, до того ж все це мало ще й магічне значення. Упродовж розвитку людства сама косметика та її функції зазнали багато змін.

Єгипет.

Першими людьми, які займалися косметикою, були жерці, а колискою косметики як науки був Єгипет. У Стародавньому Єгипті при розкопках, були виявлені перші креми, фарби з сурми й сажі для повік. У пірамідах, в гробницях фараонів зберігалися туалетні коробочки з повним набором баночок, тарілочок, туалетних ложечок, горщиків. Багато косметичних засобів були не тільки декоративні, але і, як з'ясувалося, мали лікувальні властивості. Єгипетська цариця Клеопатра навіть мала для виробництва парфумерних виробів цілу фабрику.

Наприклад, для запобігання сивини використовували жир чорних змій, кров чорних биків і яйця сорок, ворон. Перукарі запевняли, що мазі, виготовлені на жирі лева, мають чудодійну силу, сприяють густоті й росту волосся. Цінувалися мазі, до складу яких входили жир риб, порошок з копит ослів. Ці засоби були предметом експорту і продавалися за великі гроші. Єгипетські рецепти згадуються в Гіппократа, увійшли вони і в народну європейську медицину.

Єгиптяни також використовували татуювання на тілі. Вчені з'ясували це, вивчаючи фігурки «наречених мертвих» в пірамідах Нового царства. Татуювання були покликані підсилити жіночі чари. Тепер зрозуміло, чому багато хто з нас вважають Клеопатру і Нефертіті незвичайно красивими - це була штучна краса, підкріплена косметикою.

У давньоєгипетських медичних трактатах (відомо 10 основних папірусів) є декілька ре­цептів з виготовлення лікарських косметичних препаратів. У папірусі Еберса XVI ст. до н. є. (названий так на честь першого ви­давця) довжиною 25 м наприкінці є косметичний розділ. У ньому вміщено рекомендації, як позбутися зморшок, змінити колір шкі­ри, видалити бородавки, пофарбувати волосся, брови, підсилити ріст волосся тощо. Єгипетські рецепти згадуються і в працях Гіп­пократа — це мазі, які виготовляли у храмах. Наприклад, сиве во­лосся набувало природного кольору після втирання в шкіру голо­ви жиру чорних гадюк, крові чорних биків та яєць сорок і ворон. Було винайдено рум’яна та білила, що міняли темний колір обличчя єгиптян на світло-жовтий.

На території Єгипту знайдений перший довідник по косметиці «Ліки для шкіри». що належить цариці Клеопатрі. Рецепти виготовлення пудри, білил, губної фарби, олівців для брів з цього довідника пізніше неодноразово цитувалися в роботах античних медиків. Так що можна сказати, що Клеопатра стала прародителькою всіх б'юті-блогерів.

У системі косметико-гігієнічних процедур давніх єгиптян пер­ше місце займала щоденна ванна і масаж. При масажі у тіло вти­ралися бальзами, парфуми, які виготовляли з розтертих пелюс­ток троянд, лілій, лотосів та інших квітів. Широко застосовували депіляторні засоби — креми з рослин та інших компонентів, або ж вищипували все волосся на тілі. Навіть незаможні єгиптяни щоденно милися, після чого змащували тіло дешевими ароматич­ними маслами.

Уже в ті часи єгиптяни розглядали косметичні засоби як лікувальні, застосовуючи для їх виготовлення трави і мінерали. Так, фарбу для повік використовували як засіб, що відлякував комах, а ма­лахітову зелень — як ліки для очей. Мазі використовували для живлення та захисту шкіри від сонця. До складу мазей входили оливкова, рицинова, соняшникова, мигдальна і кунжутова олії.

Замість помади жінки використовували тваринний жир, в який додавали червоний пігмент. У повсякденному житті косметикою користуються представниці жіночої статі, але раніше і чоловіки не відмовлялися прикрашати себе, а все тому, що косметика не завжди несла декоративну функцію. Очі прикрашали підведенням, люди вірили, що таким чином вони оберігали себе від злих духів. В якості тіней використовували зелену мідь і свинець, така суміш також відлякувала комах. Зелені тіні, що вироблялися з вуглекислої міді  були  небезпечним для шкіри. Часто   декоративна косметика не була корисною та безпечною. Наприклад, стародавні єгиптяни й римляни використовували косметичні засоби, що містили не тільки натуральні компоненти, а й такі отруйні речовини, як ртуть і свинець: в ті часи це вважалося корисним для шкіри. Сьогодні ми знаємо, що ці та подібні їм речовини є токсичними і здатні накопичуватися на шкірі. І таких прикладів безліч.

'Також в Єгипті був відомий манікюр, і навіть Клеопатра фарбувала нігті хною.

Греція.

Слово "косметика" придбало своє справжнє значення, як мистецтво краси - в Греції. У грецьких гімназіях  спеціальні викладачі - космети навчали, як за допомогою різних масажів, ванн, вправ вдосконалити тіло. В Древній Греції вважається, що богиня краси і кохання Афродіта створила красиву квітку — троянду, щоб із її пелюстками приймати ванну —  за легендою це було початком історії створення косметики.

Свій внесок в косметику внесли знамениті медики Гіппократ і Гален, що дали крім різних рецептів також рекомендації з проведення косметичних операцій. Видатний лікар Гален (бл. 130-200 рр. н. є.)   вперше виготовив і розробив склад крему, який і досі відомий косметологам. Це ароматизована емульсія воску та спермацету в однакових частках і будь-якої олії, зазвичай мигдалевої, в кількості, однаковій з водою, яка вхо­дить  до складу крему. Тож треба взяти по 28 г воску і спермацету розплавити їх на водяній бані, і додати 500 г мигдалевої олії. Суміш  нагріти до повного розчинення. Знявши з бані, у суміш треба додати воду  із троянд тоненькою цівкою, постійно збиваю­чи.  Потім  додати  есенцію і суміш ще раз збити, перекласти у баночки, в яких крем застигає.

Косметика Давньої Греції, а пізніше і Риму, була тісно пов'я­зана з гігієною й культурою тіла. Невіддільною частиною життя городян став водопровід. Дотепер збереглися чудові зразки рим­ських терм — публічних лазень-басейнів. Саме там зародилася фі­лософія SРА, яка є такою популярною й сьогодні.

У давньогрецькому суспільстві з виникненням спеціальних лазень, салонів з догляду за тілом, до косметики стали виявляти підвищений інтерес. Чоловіки і жінки користувалися послугами фахівців — косметів, які у спеціальних приміщеннях виконували масаж тіла з особливими ароматичними маслами і настоями. Кос­метичні засоби зберігалися у спеціальних глечиках. Тіло очища­ли мазями, бо мило ще не навчилися варити. У давніх греків був набір мазей і засобів для очищення тіла, якими користувалися під час купання. Причому для різних частин тіла застосовувалися різні мазі. Після лазні кожен надушував ароматичними маслами чи есенціями тіло, волосся й бороду.

Видатний лікар стародавньої Греції Гіппократ (бл. 460-370 рр. до н. є.) розробив рецепти мазей для відбілювання та пом'якшен­ня шкіри. Лікар Крітон пропонував засоби з догляду за волоссям (фарбування) і шкірою обличчя.

Згадка про косметики можна знайти і у Гомера в «Одіссеї», і у знаменитого лікаря Гіппократа. У Греції використовувалися всі види косметики. Жінки використовували рум'яна, фарбували губи, нігті і навіть волосся. Як туші використовували сажу, а як губну помаду - сурик або кіновар. Є відомий вислів: «Краса - страшна сила». Стосується він і даного  випадку. Справа в тому, що багато інгредієнтів, які використовували жінки, були отруйними, але навіть не могло зупинити представниць прекрасної статі від застосування косметики.

Рим.

Найбільшого розвитку косметика досягла в Стародавньому Римі. Жінки використовували здебільшого декоративну косметику.   Римські красуні почали широко використовувати косметику вже в середині першого століття нашої ери. Римлянки сажею чорнили брови, щоки рум'янили карміном. На ніч накладали маски, а вранці змивали їх ослиним молоком. Тушшю для вій і тінями для повік служила сурма, крейда додавала обличчю необхідну білизну. У той же час стали використовувати засоби для видалення волосся, пемзою чистили зуби і фарбували волосся хною. У Стародавньому Римі винайдені засоби не тільки для розфарбовування обличчя, але і для розгладження зморшок, поліпшення кольору обличчя.  Проте найпоширенішим миючим засобом  для прання була  протухла сеча,  яка в ті часи спеціально збиралася і була предметом торгівлі та обміну. Для миття тіла римляни застосовували висівки, соки деяких рослин і глину.

Уславлені римські лазні-терми, де римляни любили проводи­ти дозвілля, були закладами розкоші. У публічних термах безпо­середньо лазні займали невелику площу; значно більше було при­міщень з бібліотеками і залами для відпочинку, спілкування. Вони були не тільки центрами спілкування римлян, а й салонами краси, практично у сучасному розумінні цього слова. Ванни і по­судини для миття були із слонової кістки, панциря черепахи, срібла, мармуру, золота з коштовним камінням. Тут римлян обслуговували спеціалісти — космети, які були вільними громадяна­ми Риму. Вони робили масаж з ароматичними маслами, стригли і голили.

У Давньому Римі була заснована колегія, яка займалася виго­товленням пахучих олій і мазей для догляду за тілом, а мешканці невеликого поселення Капуя (нині Сарна), так званого «міста пар­фумерів», займалися виробництвом тільки косметичних засобів.

У ті часи вже робили мило із козячого жиру і букового попелу, яке використовували не для вмивання, а як косметичний засіб — як помаду для волосся. Крім того, таку мильну помаду змішували з різними барвниками, надаючи волоссю того чи іншого кольору. Цей звичай римляни запозичили у германців.

Кожна багата римлянка мала спеціальну скриньку — «жіно­чий світ». У скриньці було все необхідне для догляду за облич­чям. Особливо цінувалися єгипетські мазі і порошки, яким, до ре­чі, приписували й магічні якості. Замість парфумів застосовували пахучі мазі, наприклад, мазь теліум із цедри апельсина та олив­кової олії.

Дівчата видаляли небажане волосся за допомогою воску, знищували прищі ячмінної борошном і маслами, а зуби вибілювали пемзою. Римляни були дуже охайні, вони подовгу засмагали, а потім відпарювались в лазнях. Щоб зробити шкіру більш зволоженою і зберегти молодість, римляни застосовували різні натуральні масла.

Римляни видаляли волосся з тіла також за допомогою вапна, а також введенням у волосяні мішечки гарячих голок. Жінки вищипува­ли волосся на тілі та на обличчі; чоловіки для цього застосовува­ли спеціальну мазь або випалювали волосся горіховою шкарлупкою. Для посилення росту волосся в шкіру голови втирали жир розтертих жаб та ящірок. Римляни знали засоби від повноти та худорлявості; уміли боротися з пітливістю. Для цього відшарову­вали верхній шар шкіри, а для зменшення пітливості долонь пере­кочували у руках кульки з гірського кришталю. Дуже популярни­ми були рецепти для фарбування волосся у рудий колір; порошок для чищення зубів із дрібно натертого рогу та пемзи; свинцеві бі­лила для обличчя; лосьйони з мигдалевої олії і тваринних жирів.

Знатні римляни вважали за необхідне втирати у тіло різні ароматичні масла тричі на день. Не задовольняючись холодною або теплою ванною, приймали запашні ванни. Дружина імперато­ра Нерона — Поппея приймала ванни із молока ослиці, щоб позбутися зморшок. Під час її поховання Нерон витратив духмяних речовин більше, ніж їх виробляла за рік Аравія, яка на той час бу­ла основним виробником цих речовин.

Римський філософ Платон (254-184 рр. до н.е..) писав: «Жінка без косметики, що їжа без солі».

Середньовіччя

Хітом модної тенденції косметики в Європі стала бліда шкіра, яка була ознакою багатства, а рум'янець  користувався популярністю у жінок легкої поведінки. Щоб досягнути ефекту блідості, жінки накладали на обличчя білу свинцеву фарбу, яка  була небезпечною для здоров’я, і часто призводила до різних побічних ефектів. Крім того, церква всіляко засуджувала використання косметики, вважаючи її творінням диявола, і навіть піддала анафемі. Священнослужителі  поширювали серед віруючих уяв­лення про тіло як про «вмістилище гріха». Лазні поступово були заборонені. Попередні досягнення людства у сфері косметики, здобуті знання і навички збереглися лише завдяки високому рівню арабської культури VІІ-ХІ століть, коли було досягнуто значно­го прогресу в таких науках, як ботаніка, хімія й медицина.

Незважаючи на це, косметичні засоби все одно поширювались по Європі. Жінки застосовували помаду і рум'яна . Також стали популярні високі лоби, тому  дівчата поряд з бровами вискубували і верх лобу.

В Англії часів Королеви Єлизавети I використання декоративних засобів було небажаним, вони просто вважалися шкідливими. Але, щоб надати своєму обличчю яскравий колір, англійки прикушували губи і щипали  себе за щоки.

Відродження. 17-18 століття.

В епоху Відродження косметика з Флоренції була завезена до Франції, Німеччини та інших країн Європи, а потім — далі на схід, і так з’явилася в Україні.

В епоху Ренесансу використання відбілюючих засобів в косметиці було небезпечно для здоров'я і життя людей. Як відомо, до складу тієї пудри, що винайшла сеньйора Тоффана (яка знаменита винаходом отрути, який убив велику кількість чоловіків, невірних своїм дружинам), входив миш'як. Але, сеньйора попереджала кожну свою клієнтку, що використовувати дану косметику потрібно в крайніх випадках, таких як  спокушання партнера, наприклад.

У другій половині XVI ст. косметикою почали надзвичайно захоплюватися і в Європі, але в різних країнах були певні особ­ливості.

В часи 16-17 століття особиста гігієна була не на першому місці.  Люди милися по кілька разів на рік, і неприємний запах брудного тіла заглушувався неймовірною кількістю різноманітних парфумів.

Цікаво, що в ті часи чоловіки так само використовували косметику, як і жінки, їх називали денді. Але мода на чоловічу косметику проіснувала лише до 17 століття, бо вікторіанці не визнавали косметичних засобів, і вважали, що природня краса має бути на першому місці. Тому, розрум'янених актрис називали повіями, так як кожний, хто використовував хоч якийсь натяк на косметичний засіб, зараховувався до людини занепалої. У той час поважаючі себе жінки використовували маски на основі домашніх рецептів: вівсянки, меду, яєчних жовтків. Для зміцнення вій застосовували касторову олію, рисовий порошок замість пудри, буряковий сік в якості рум'ян.

Великої популярності набув посібник італійки Катерини Сфорца, у якому описувались правила використання фарб, засоби гримування. Зокрема, рекомендувалося обтирати обличчя вологою губкою і відразу ж наносити фарбу. Знатні дами сильно фарбува­лися, а куртизанкам це було суворо заборонено. Саме тоді у Вене­ції з'явилися спеціальні туалетні кімнати з маленькими столиками, покритими серветками з мережива. Столики були заставлені флакончиками і баночками зі скла, порцеляни і кістки; у них збе­рігалися мазі, креми, настойки й притирання, пудри та інші засоби декоративної косметики. Венеціанського чепуруна можна було по­бачити нафарбованим, напудреним і з мушкою на щоці. Чистий лоб вважався гарним, тому жінки вищипували брови, частину во­лосся над чолом і навіть вії спеціальними щипчиками і пінцетами. Їх виготовляли з дорогоцінних металів, зберігали у футлярах, ко­робочках, скриньках. Різними засобами видаляли усе волосся на тілі.

Туалетне мило протягом кількох століть було предметом розкоші. Укоролівських дворах Європи вживання гриму було обов'язковим. У літописах згадується, що коли принцеса Марія Тереза Іспанська прибула до Франції як наречена престолонаслідника без гриму, це викликало невдоволення придворних.

В період французького абсолютизму заперечувалася яка б то не була гігієна.  Купання вважалося шкідливим для здоров'я, мили щодня тільки руки і зрідка обличчя.

У Європі ХVІ-ХVІІ ст. особиста гігієна ще не була звичкою. Навіть умивалися не кожного дня, тому білила і помади вкрива­ли обличчя товстим шаром.

На той час Франція вже стала законодавицею моди. У серед­ні віки французи першими розпочали займатися складанням дух­мяних композицій. У ті ж часи жив видатний винахідник парфу­мів і косметичних засобів Удорд (в інших джерелах — Уодорд). Він був продавцем рукавичок, масок, пудри і парфумів на вулиці Ломбарді у Парижі і одночасно — аптекарем і парфумером Діани Пуатьє, фаворитки Франциска І і Генріха II. Після Удорда з'яви­лися відомий Нострадамус і Ружнері — хіміки-парфумери. У 1701 р. видатний придворний хімік-парфумер Фаржон, якому належить слава багатьох винаходів у парфумерії і косметиці, за­снував торговий дім Леграна (назва на початок XX ст.). У роки Великої французької буржуазної революції (1789) французи відмовилися від користування косметикою, але у часи Директорії (1795-1799) до цього звичаю знову повернулися, про­те не так інтенсивно.

  На Русі культ тіла, догляду за тілом,  практикувався з давніх часів. Існує безліч народних рецептів масок, примочок, відбілювачів шкіри, притирань, засобів для укріплення, росту і зміни кольору волосся, мазей із рослинних і мінеральних компонентів. З пам'яті наро­ду зникли багато побутових знань, але від матері до дочки поко­ліннями передавалися рецепти та навички догляду за волоссям і шкірою. Огіркове «молоко», яке робить шкіру атласною і білою; маски з насіння льону і дині, розтерті з бобовим борошном, які мали відбілюючий ефект; настоянка із ісопу від прищів; парна те­лятина для надання свіжості щокам; трав'яні, молочні, суничні ванни та багато інших засобів дійшли до нас з часів Київської Ру­сі. Середньовічна Русь задовольнялася білилами і сурмою, об­личчя фарбували рослинними фарбниками, буряком, сажею, ву­гіллям. Як аромати використовували імпортні пахощі, ароматні  смоли, духмяні трави, які носили під одежею у спеціальних вишуканих торбинках.

У Російській імперії, до складу якої входила Україна,  косметику і духи, у загальному розумінні цього слова, почали використовувати тільки наприкінці XVIII ст. До того часу придворні дами користувалися «гулявною водою» (із троянд) і м'ятною водою. При Катерині II модними стали так звані «адамо­ві яблука», типу саше, які вважалися запобіжним засобом від епі­демій. Разом з ними стали отримувати пармську мелісну воду, лоделаван (лавандову воду). Першими духами були «Зітхання Аму­ра» і «Франжипан» — винахід італійця Меркуріо Франжипані.

Мода на косметику йшла з Європи, але у Росії на неї зважали менше. У ті часи випускали дешеві книжечки косметичних рецептів.

В середині 18 століття потихеньку в моду увійшли рум'яна і помада, що служили для створення  більш здорового кольору обличчя, як припускали французькі модниці. В основному, косметика містила природні компоненти, трави, ягоди, воду, але нерідко аптекарі, що займалися розробкою чергового косметичного засобу, додавали ртуть і азотну кислоту. Тепер зрозуміло, чому з'явилася приказка «Краса вимагає жертв», адже ці речі небезпечні для життя.

XIX століття принесло з собою культ чистого тіла. Найголовнішим вимогою стала постійна гігієна.

На початку XIX ст. в Європі застосовували помаду, парфуми, рум'яна, білила, олівець для губ та ароматичні есенції. Двір дру­жини Наполеона І Жозефіни щорічно витрачав до 20 000 фран­ків на косметику. Сама Жозефіна дуже полюбляла аромат муску­су, а Бонапарт не любив парфумів, тому йому привозили «воду із Кьольну» (О-де-Колон).

Друга половина XIX ст. — час створення і поширення перу­карських і косметичних салонів. Косметику стали використовувати обережно і дуже вміло. Обличчя не фарбували, а тільки під­креслювали його природні риси, відтіняли їх і робили ніжнішими. Французька косметика отримала загальне визнання: витончені білила і рум'яна відтінків великої палітри, фарба для брів і вій, англійський оцет (для відбілювання шкіри), помади у вигляді па­личок, «римська вода» і пахучі висівки для очищення волосся та багато іншого. Досконалішими стали креми, їм надають якості косметичних лікувальних препаратів. У 50-х роках XIX ст. з'яви­лися фундаментальні наукові праці з догляду за волоссям та кос­метології, наприклад, «Повна гігієна обличчя і шкіри», «Повна гігієна волосся на голові і бороді» А. Дебе. Автор писав: «Свіжий і дещо пожвавлений рум'янцем колір обличчя є для нього тим же, що й промені сонця для природи. Біла, гладенька, пружна, прозо­ра й свіжа шкіра по суті неодмінні умови для досконалої жіночої краси... Краса та чарівність не вражають, якщо шкіра має недоліки. Призначення косметичного мистецтва полягає у наданні та збереженні цих дорогоцінних якостей шкіри».

У Росії промислове виробництво парфумерно-косметичних товарів розпочалося в першій половині XIX ст. Ручна праця, відсутність необхідного обладнання та власної сировини обмежували випуск парфумерно-косметичних товарів, тому для більшості населення вони вважалися розкішшю. Виробництво ґрунтувалося на імпортованій сировині та обладнанні із-за кордону. Завозилося все, навіть флакони та етикетки.

Але вже в другій половині XIX ст. на фабриці «Новая заря» створювалися одеколони та духи «Букет імператриці», котрими з великим задоволенням користувалися знатні дами у кращих домах Європи. Ці духи протрималися ціле століття, а після Жовтневої революції вони стали називатися «Красная Москва».

 Починаючи з 19 століття, косметикою почали користуватися повсюдно, вона стала доступною, демократичним засобом. У 83 році в Амстердамі вийшла перша помада, але тоді її загортали в шовковий папір. Помада в тюбику, що висувається, вийшла в 1915 році. У 19 столітті виробництво косметики стало повсюдним, тому в сучасному світі будь-хто може дозволити собі косметичні засоби.

ХХ століття

Сучасна косметика бере свій початок з 20 століття, коли з’явилися перші бренди – Maybelline, L’oreal та інші. Вже у 50-х роках вона була у вжитку майже у кожній промисловій країні світу.  Німецька фірма Nivea стала лідером серед інших фірм з виробництва лікувальної косметики. У двадцятих роках той же Max Factor придумав блиск для губ і різні відтінки помади. Хоча і виготовлялися спочатку вони на основі мила, що сушить  шкіру. З'являються прилади для підкручування вій. І, якщо раніше, в роки 60-80-ті, модниці активно фарбували очі, то зараз тенденція підштовхує відмовитися від занадто яскравих фарб і залишити природність у погляді. Якщо говорити про склад сучасної косметики, то, зрозуміло, вона відрізняється від косметики давнини. Але в той же час з’явилися й нові причини для занепокоєння. В другій половині ХХ століття в косметології почали винаходити синтетичні хімічні речовини, які, на відміну від перевірених роками природних, можуть мати віддалені невідомі негативні наслідки їх тривалого застосування і негативно вплинути на стан здоров’я.

У Росії перший інститут косметики був відкритий у 1910 р. у Москві, але він проіснував лише декілька років. У Києві на по­чатку XX ст. був популярним косметичний салон на Бібіковському бульварі у будинку № 5.

У 1937 р. у Москві Головпарфум відкрив Інститут косметики і гігієни. Одночасно створювали косметичні кабінети при перу­карнях, лазнях і комбінатах побутового обслуговування.

Після Великої Вітчизняної війни у 1949 р. Інститут космети­ки було відкрито у Києві, а у 1952 р. — Інститут медичної косме­тики у Москві. Через два роки вперше у СРСР професор Д. І. Ласе та лікар М. Г. Полікарпова видали посібник для пра­цівників косметичних кабінетів.

У 1908 р. в Україні засновано перший парфумерно-косметич­ний комбінат у місті корабелів — Миколаєві. Спочатку це була лабораторія Кушка, яка займалася виготовленням лікарських препаратів. Потім вона швидко перетворилася на фабрику «Астра», яка виготовляла хіміко-фармацевтичні, господарські і косметико-парфумерні вироби. Потім вона об'єдналася із заводом з виготовлення скла та скляних виробів і в 1944 р. мала назву Миколаївський скляно-парфумерний завод. Своє романтичне ім'я «Алиє паруса» підприємство отримало в 1965 р., коли воно вже було відомим і одним із кращих підприємств в СРСР.

На той час воно було не єдине в Україні. Уже були фабрики з виробництва парфумери та косметики у Львові, Києві, Сімферополі, Одесі, Донецьку, Ужгороді, Дніпропетровську, Золотоноші

Після розпаду Радянського Союзу кількість малих та середніх підприємств значно збільшилась і в 2005 р. досягла 110 (для порівняння: у Росії — понад 300). Окрім підприємств з виробництва готової продукції, з'явилося декілька фірм з виготовлення скляної та пластикової упаковки, гофрокартону та паперових етикеток, обладнання по розливу та фасуванню готової продукції. З'явилися фірми-постачальники, що з-за кордону доставляють нам сировину, яка необхідна для виготовлення косметичної та парфумерної продукції. Продукцію, вироблену на вітчизняних підприємствах, почали продавати в сусідні країни: Росію, Азербайджан, Молдову, Казахстан та ін.

Парфумерія та косметика користується великим попитом у населення. її продукція завдяки широкому використанню екстрактів цілющих рослин, ефірних олій, рафінованих жирних олій, вітамінів має неабиякі профілактично-лікувальні властивості і все більше зближується з фармацевтикою та медициною. Все більша частка її продукції реалізується через аптеки, кількість яких неймовірно зростає. Збуту продукції допомагає реклама на радіо, телебаченні, в метро, пресі, на бігбордах. Цьому ж сприяє швидке зростання кількості спеціалізованих магазинів, супермаркетів та гігамаркетів. Косметично-парфумерний ринок нашої країни разом з ринками Росії, Білорусі, Польщі та Чехії стрімко зростає. Це видно за даними, наведеними в журналах «Косметический рьінок сегодня». У 2003 р. він оцінювався в мільярдах доларів: Росія — 5,4, Польща - 1,9, Україна — 1,6, Чехія — 0,7, Угорщина — 0,7, Румунія — 0,4, Словаччина — 0,4, Болгарія — 0,2.

Але вже в 2004 р. він збільшився в Росії до 6,2, в Україні — до 2,0 і продовжує стрімко зростати: у Росії — на 15, в Україні — на 19-20%. Якщо такі темпи зростання збережуться, то косметичний ринок України буде ще привабливіший для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Сумарний ринок країн Східної Європи значно поступається Західній Європі, який уже на початку 2000 р. оцінювався в 50 млрд євро (за тогорічним курсом у доларах, — не менше ніж 60 млрд). Ринок п'яти найбільш розвинутих країн Західної Європи оцінюється в 79 % від загальноєвропейського і становить: Німеччина — 10,1 млрд євро, Франція — 8,8, Велика Британія — 7,6, Італія — 7,0, Іспанія — 4,6 млрд євро. Середньорічний приріст — 5 %. За виробництвом парфумерно-косметичної продукції Німеччина займає третю позицію після США та Японії. Але за використанням парфумерно-косметичних товарів на людину на першому місці знаходиться Швейцарія, на другому — Франція, на третьому — Норвегія.Сучасна косметологія стоїть на найвищому професійному рівні. Вона кардинально змінила уяву про засоби і методи, технології і методики, які застосовуються нині для зберігання і продовжу­вання молодості, здоров'я та чарівної привабливості. Тому по­дальший розвиток косметології буде й надалі зумовлювати вічне прагнення людини бути красивою.

На початку третього тисячоліття чітко намітився стрімкий прогрес у косметології, а також розвиток безпосередньо пов'яза­ної  з  нею  індустрії  виробництва  величезної  кількості  засобів догляду за шкірою обличчя і тіла, волоссям і нігтями. Стрімко зростають розробка і впровадження нових спеціальних технічних засобів. З підвищенням добробуту жінки стали уважніше стави­тися до своєї зовнішності. Вони зрозуміли, що без допомоги фахівців підкреслити привабливість дуже важко, а зберегти її з роками просто неможливо.

Величезний попит на косметичні послуги спричинив справж­ній бум у галузі індустрії краси: відкривається все більше нових косметичних салонів, кабінетів, клінік, які пропонують найрізно­манітніший вибір засобів, методик, процедур, маніпуляцій з вико­ристанням давним-давно відомих і найсучасніших косметичних засобів і впливів.

Історія парфумерії

Мистецтво парфумерії було відомо людям з давніх часів. Людство ще не знало, що таке хліб, але вже широко застосовувало пахощі і засоби для умащування шкіри і волосся.

В античні часи торгівля ароматами (корицею, сандалом, бензойною смолою, камфорою, геранню, мускусним горіхом) упродовж тривалого часу знаходилися в руках вавилонян. Це було одним із джерел багатства й могутності Вавилону. Пізніше (у середні віки) цю функцію взяли на себе араби. Фактична монополія на торгівлю ароматичними речовинами — з одного боку, з іншого — повна монополія храмів на духмяні речовини, які використовувалися з релігійною метою, були причиною того, що араби не були зацікавлені в розповсюджені знань про духмяні речовини.

Батьківщиною парфумерії є Стародавній Схід, Єгипет, Індія, які виготовляли значну кількість різних пахощів. Аравія була постачальником бальзамічних речовин і прянощів.

На Давньому Сході всюди панували аромати, які використо­вували у домівках, на вулицях, у храмах, напахчували одяг, волосся, тіло. Під час свят випускали голубів, крила яких змащу­вали мускусом, ладаном, що був у ціні золота, лавандою, жасми­ном... Торгівля запашними речовинами - "ароматами" - в стародавні часи перебувала в руках арабів, які привозили їх з Цейлону, Суматри, з Індії. Такими речовинами вважалися кориця, сандал, мускатний горіх, амбра, ладан, камфора, герань, мускус, цибет і ін. З комерційних міркувань араби не поширювали знання про запашні речовини і джерела їх отримання. Суміші  запашних речовин навіть  готували  спеціально з урахуванням індивідуальних особливостей окремої людини. Перші справді наукові відомості про "аромати" ми знаходимо в трактатах Авіценни (980 - 1037) - вченого, філософа і лікаря, який жив у Середній Азії та Ірані.

Перші запашні настої робили на маслах. Масла мають властивість поглинати запахи. Квіти закладали невеликими порціями в нагріту олію (оливкова, рицинова) або бараняче сало, настоювали  і віджимали. Сировиною для створення запашних масел служили троянда, м'ята, лаванда, фіалки, лілія, апельсинова і мандаринова цедра і ін.

Київ­ська Русь.  Звичай використовувати духмяні речовини в мешканців Київ­ської Русі зародився ще в VI—VШ ст. нової ери завдяки торговим зв'язкам з Візантією. Після прийняття християнства ароматичні речовини отримали ширше розповсюдження спочатку в церков­них обрядах, а потім і в побуті. Перші духи українців — м'ята, лаванда, ромашка, чебрець. Настій цих трав давав стійкий приємний аромат.

Єгипет. У далекому минулому запашні речовини призначалися виключно для культових обрядів, коли палили запашні смоли, листя, коріння для створення запахів. Жерці Стародавнього Єгипту володіли секретами впливу запахів на психіку тих, хто молиться. За допомогою тих чи інших запахів створювався певний настрій (смутку, скорботи, жертовного пориву). Єгиптяни в давнину підносили корицю, хну, ялівець і мирру як релігійні жертви. Давні єгиптяни також надавали запаху  своїм мертвим й іноді привласнювали конкретні запахи божествам. Їх слово для парфумів було переведено як “аромат богів”. Кажуть, що мусульманський пророк Мухаммед писав: “Духи є продуктами, які пробуджують дух.”

 Парфумами користувалися і чоловіки, і жінки. Тож в усіх єгипетських будинках стояв густий насичений аромат. Найулюбленішим запахом для окурювання та сировиною для парфумів була смола мирри. Єгиптянки постійно носили при собі невеличкі торбинки з ароматними травами. А знатні дами застосовували оригінальний засіб: пахучі смоли, трави і корінці змішували з порошком деревного вугілля; суміш вміщували у металевий посуд і запалювали. Суміш повільно тліла. Дама ж роздягалася, сідала над цим курінням на деякий час, щільно закриваючи себе до шиї, щоб не виходив дим. Такий метод діяв і як гігієнічний засіб, покращував стан здоров'я і надавав шкірі тривалого ароматного запаху. Деякі особливо коштовні парфуми виготовляли за старовинними методиками, їх приготування займало не один місяць.

Наші предки також знали, що таке духи. Для цього вони носили спеціальні головні убори, в яких були ароматичні масла. Але їх використовували не для того, щоб оточити себе приємним пахощами, але знову ж таки, щоб убезпечити себе від комах. У Єгипті з'явилася одна із перших стародавніх фабрик з виготовлення парфумів, яка належала цариці Клеопатрі — авторці однієї з перших книг з косметики «Про ліки для обличчя».

Зрештою єгипетська парфумерія вплинула на Грецію і Рим.

Греція.  У Греції, на острові Кіпр, у середні віки були створені духи «Шипр», які існують і нині, і до недавнього часу вважалися кращими духами для чоловіків. Ще в стародавні часи через Грецію парфумерія проникла в Рим, а пізніше з Італії — до Франції та Німеччини.

Рим. Давньоримські автори Овідій, Горацій, Катулл, Проперцій і Тібулл часто згадують про бенкети, учасники яких були оповиті хмарами ароматів; розповідають про молодих дівчат, сповнених пахощів кіпрської троянди, волосся яких пахло шафраном.

Римські заво­йовники на початку першого тисячоліття вже мали ароматну пуд­ру та ароматичні олії, якими змочували лапи голубам, і птахи, літаючи, розбризкували духмяні речовини на голови патриціїв під час оргій— вишуканий засіб як прототип пульверизатора.

Відродження . У середньовічній Європі духи не вживали. Після античних часів вони знову з'явилися тільки в епоху Відродження. Сотні років після падіння Риму, парфуми в першу чергу були твором східного мистецтва. Вони потрапили в Європу, коли хрестоносці 13-го століття привезли їх з Палестини в Англію, Францію та Італію. Але вже при дворі Людовика XIV дами витрачали їх в достатку, щоб заглушити неприємний запах від тіла. Митися було не прийнято. Ввійшли у моду парфуми з міцним стійким ароматом, які збе­рігали у химерних флакончиках, трубочках.

Справжній переворот в парфумерній справі стався тоді, коли навчилися розчиняти ароматичні субстанції в спирті. Спирт був вперше отриманий в XI ст. в Італії. В епоху Ренесансу в Італії і Франції починається виробництво духів.

Основа духів - суміш запашних речовин. У деяких видах духів ароматичні речовини становили половину від загального об'єму. У вжитку були міцні, різкі, яскраві аромати. На зміну духам приходить одеколон - запашна вода, до складу якої входить менше запашних речовин, запах легший, свіжіший, менш нав'язливий.

Духмяна вода на основі цитрусових масел з запахом свіжості була створена в Іспанії ченцями ордену домініканців, згодом отримала назву одеколон.

 Цей  грандіозний винахід з французькою назвою народився не у Франції. Про це свідчить і назва «О-де», що по-французьки означає «вода», а «КоІоп» — назва відомого в світі німецького міста Кельн. І перший одеколон був виготовлений саме в Кельні, хоча рецепт скоріше має також італійське походження, оскільки був викрадений із старого італійського монастиря. Рецепт не такий уже й складний: із квітів, листя та шкірки помаранча, а також ефірних олій розмарину, лимона та бергамоту. Цей винахід миттєво прижився і почав свою переможну ходу по всіх країнах Європи, а згодом і всього світу.

А в XIV ст. трапилася нова парфумерна революція. Королева Єлизавета Угорська у сімдесятирічному віці виготовила духи на спиртовій основі, і ця рідина існує ось уже понад сімсот років. З того часу ім'я цієї похилої, але чудової жінки золотими літерами вписано в історію парфумерії.

Другою жінкою, яка внесла великий вклад у розвиток пар­фумів, була знатна італійка з Флоренції Катерина Медичі. Вона, ставши дружиною французького короля Генріха II, не могла та й не хотіла обходитися без духів, пудри та помади, до яких так звикла і котрі вже століття до того вироблялися в Італії. Вона не тільки збільшила знання французів у галузі косметики та парфу­мерії, а й сама користувалася нею безмірно. У місті Парижі осо­бистий парфумер Катерини Рене на мосту Мінял відкрив першу в Європі лавку, де торгували парфумами та косметикою і де зран­ку до пізнього вечора натовпи дам та кавалерів Франції постійно поповнювали запаси «ароматної зброї».

ХVII-ХVІІІ ст.  Усі знають, що найкращі духи — французькі, але історія їхньо­го сходження на Олімп парфумерії  почалася значно пізніше, ніж у Греції та Римській імперії, — тільки у ХVII-ХVІІІ ст. До французів вони дійшли тільки в XIII ст., бо до цього церква мала монополію на духмяні речовини і суворо карали тих,   хто їх використовував. Але часті хрестові походи лицарів Людовика Святого поклали цьому край, бо ніжні серця суворих чо­ловіків не могли встояти перед чарівними красунями, які запиту­вали: «А що ж ти мені привіз, милий, зі Сходу?». У знатних людей «свій» запах став «гербовою» ознакою. В готичних соборах знатні дами пахли значно сильніше, ніж церковні ароматні куріння, хо­робрим лицарям дами дарували духмяну рукавичку або вуаль, щоб вони їх не забували.

  Європейці відкрили корисні якості ароматів в 17-му столітті. Лікарі при лікуванні жертв чуми закривали обличчя шкіряною маскою, просоченою маслами гвоздики, кориці і спецій, які повинні були захистити їх від хвороб.

Духи потім широко поширилися серед монархії. Король Франції Людовик XIV користувався ними так багато, що він був прозваний “королем парфумів.” Його двір містив квітковий павільйон, і засушені квіти були в чашах у всьому палаці, щоб освіжити повітря. Королівські гості купалися в козячому молоці й пелюстках троянд. Відвідувачів двору часто кропили парфумами, які також розпорошувалися на предмети меблів, стіни й посуд. Саме в цей час, область Грасс на півдні Франції, де росте багато різновидів квіткових рослин, стала лідером у виробництві парфумів.

У XVIII ст. виготовлення одеколонів, парфумерних та туалетних вод було поставлено на промислову основу. З'явилися нові тех­нології видобування спирту та ароматичних речовин, перегінні куби різних модифікацій, парфумерні фабрики з'являються всюди. У сто­лиці Франції їх було 120, у Лондоні — 60. Парфумерні фабрики з'являються в столицях Німеччини, Іспанії, Росії та інших держав.

На виробництво парфумерії починають працювати цілі міста, а потім — і райони. Міста Грасс, Ніцца та Канни — це ніби міста-музеї, де все населення було зайнято збиранням пелюстків тро­янд, плодів та квітів помаранча, жасминових дерев, духмяних квітів шавлії, лаванди. Хтось працює на виробництві, а хтось «чак­лує» над ретортами, нюхаючи паперові смужки. Багатьом турис­там пропонують безпосередньо на виробництві по слушній ціні парфуми, одеколони.

1894 року газети писали про 200-річний ювілей фірми Джова­ні Марі Фарина: «На початку XVIII ст. у Кьольні оселився італі­єць Джовані-Марія Фарина. Він торгував шовковим товаром і духами. Через кілька років він винайшов пахучу воду, яку прода­вав під назвою «Аkuа dellа Regina». Справи йшли добре, попит на о-де-колон зростав, і Фарина вирішив зберегти таємницю виго­товлення «пахучої води» у родині. За тридцять років існування «пахуча вода» встигла проникнути за кордон. З 1740 р. у Парижі була   організована   спеціальна   торгівля   одеколоном.   Проте  найбільшого поширення «пахуча вода» досягла у часи Семирічної війни (1756-1763), коли французи, захопивши піренейські про­вінції, познайомилися з її перевагами на місці виготовлення. Від них «пахуча вода» і отримала назву «о-де-колон». З 1800 р. ви­робництво о-де-колону досягло 124 000 флаконів, а в 1910 р. — 230 000 флаконів. У таких пропорціях виробництво збільшується і до нашого часу».

Слід зазначити, що Фарина вдало для себе завершив те, що значно раніше до нього розпочалося в Іспанії. Конкуренти довго намагалися розгадати таємницю одеколону. Виявилося, що Фари­на готував свою «воду» на виноградному спирті високої якості, який йому привозили з Італії, з додаванням високоякісних дух­мяних масел. Далі — багаторічне витримування (до кількох деся­тиріч) у великих діжках. Діжки були зроблені з кедрового дере­ва, яке відзначається надзвичайною міцністю і тому ідеально пристосоване для зберігання духів — воно не передає рідині, яка налита у діжку, ніякого запаху на відміну від дерев інших видів. Це й дозволило Джовані Марі Фарині сформувати неповторний духмяний букет. Рецепт, написаний Фариною власноручно, збері­гався у кришталевому фужері, який, у свою чергу, був закритим у скриньку з трьома замками.

ХІХ століття. Одурманюючі пахощі Сходу і різкий, нав'язливий аромат парфумів епохи Відродження поступилися своїм місцем тонким фантазійним (тобто створеним фантазією парфумерів) ароматів вже в 19 столітті. З розвитком хімічної промисловості з`явилось  багато  синтетичних пахучих речовин, що стали аналогами натуральних. Це дозволило розвивати парфумерне виробництво, здешевити парфумерію, зробити її більш доступною для широких верств населення. 

В Англії, ароматичні речовини містилися в прикрасах і в набалдашниках тростини, щоб власник міг їх нюхати. До кінця 1800-х років почали використовувати штучні хімічні речовини, яких було безліч на ринку. Перший синтетичним ароматом був нітробензол, зроблений з азотної кислоти і бензолу. Така синтетична суміш мала запах мигдалю і використовувалася для ароматизації мила. У 1868 році англієць Вільям Перкін створив кумарин з американського бобу тонка, щоб відтворити аромат свіжого сіна.

Франція завоювала пріоритет і у виготовленні духів. Було від­крито секрет виготовлення есенцій вищої якості, ніж східні. З цього часу почали розділяти парфуми для чоловіків і жінок, ве­чірні та денні. Зароджувалася наука про пахощі, їх застосування і вплив на людину різноманітних ароматів. Ще у стародавні часи було відомо, що той чи інший аромат по-різному впливає на пси­хічний стан людини; про це знали ще жерці. Так, ваніль збуджує нервову систему та посилює її енергію, розмарин освіжає і збуд­жує розумову діяльність. Останній вводили до складу багатьох духів, мазей і помад для губ, туалетної води і помад для волосся (вважалося, що він припиняє випадіння волосся і сприяє його росту). У модних виданнях писали: «Тонкий нюх — це аристократ серед інших почуттів, і він займає між ними місце предмета роз­коші. Наша чарівниця повинна поєднувати красу, елегантність, кокетство, розум, привітність і доброту; для довершення образу надамо їй аромат — символ усіх якостей її краси і грації. Жінка, яка вміє користуватися духами, така ж рідкість, як і та, що вміє підібрати зачіску та одяг. Жінка, яка змінює духи залежно від моди, є жінка напахчена; а та, що користується одними й тими ж духами, є просто жінкою, від якої добре пахне. Якщо жінку впіз­нають по її духах, то в цьому є своя елегантність».

Дуже популярними були сухі парфуми — саше, які па­кували у маленькі оксамитові або шовкові торбинки. їх викорис­товували для ароматизації білизни, одягу.

Аромати стали супутниками людини як у радощах, так і в її трагічні часи. Наполеон у військових походах використовував не менше ніж 60 флаконів одеколону за місяць, бо не любив митися;  в часи Великої французької революції її вожді використовували популярні одеколони із страшною назвою «Гільйотина».

У XIX ст. Франція вже нікому не віддає пальму першості — престиж Франції зміцнюють Роже і Галле, а потім Герлен — його аромати найчудовіші та найдорожчі, їх обожнювала сама імпе­ратриця Євгенія.  

XX ст ю На початку XX ст. існувало багато марок одеколонів. Одна з кращих готувалася на бергамотовій, лимонній та розмариновій олії із додаванням флердоранжу (настойка на квітах цитрусового дерева). У ті часи спиртові косметичні препарати вживали винят­ково у вигляді одеколону. Брюнеткам із сильною пігментацією шкіри радили обмивати все тіло і особливо бюст розчином одеко­лону для укріплення шкіри і запобігання її ушкодженню.

У XX ст. подальший розквіт парфумів Франції став можливим тільки завдяки стрімкому розвитку хімії. З'явився син­тез, завдяки якому стало можливим зробити аромат, не схожий на аромат конкретної рослини. На замовлення Великої Мадемуазель парфумер Ернест Бо ще в 1921 р. створив СпапеІ № 5 — класичні духи Франції. Ці духи і зараз випускаються для найвитонченішої публіки. Потім з'явились аристократичні духи «Духи часу» від Ніни Річчі, де був використаний флакон з кришталю від кращого митця — Лапліка.

Подібно до того, як парфумерне мистецтво розвивалося протягом століть, розцвіло мистецтво створення флакона для духів. Флакони часто були настільки ж складні й екзотичні, як і масла в них. Найбільш ранні з них датуються близько 1000 до н.е. У стародавньому Єгипті недавно винайдені скляні пляшки були зроблені в основному для зберігання парфюмів. Мода на флакони швидко поширилася в Європі й досягла свого максимуму в Венеції в 18-м столітті, коли скляні контейнери мали форму дрібних тварин або містили пасторальні сцени, намальовані на них.

З самого початку історії людства, люди намагалися замаскувати або посилити свій власний запах, використовуючи духи, які імітують приємні запахи природи. Багато природних і штучних матеріалів були використані, щоб зробити парфуми, щоб наносити на шкіру й одяг, додавати в чистячі засоби й косметику, або ароматизувати повітря. Через відмінності в хімічному складі тіла, температури й запахів тіла, одні духи будуть пахнути по різному на будь-яких двох людях.

Багато стародавніх натуральних духів були зроблені шляхом вилучення натуральних олій з рослин шляхом пресування і пропарювання. Масло потім спалювали для ароматизації повітря. Сьогодні більшість пахучих речовин використовується також  для ароматизації косметичних засобів.

У той час як ароматні засоби, які використовуються в косметиці для тіла, часто вважаються духами, справжні парфуми визначаються як екстракти або есенції і містять олію, дистильовану в спирті. Також використовується вода.

Українська парфумерно-косметична галузь потребує по­дальшого розвитку суміжних галузей — нафтопереробної й хімічної промисловості, сільського господарства та машинобуду­вання, науки та освіти, поліграфічної бази та торгівлі.

Головні сучасні світові тенденції та напрямки розвитку парфумерно-косметичних товарів:

—  зростає швидкість нововведень та технологій;

—  старіння населення, зростання продукції проти старіння;

—  розвиток зручностей та послуг — косметичні кабінети, фітнес, продукція для SРА;

—  нові інгредієнти, тара та упаковка товарів, рішення еколо­гічних проблем;

—  інформаційні технології та комунікації — мобільність сус­пільства та Інтернету;

— глобалізація конкурентності та зростаюча конкуренція в тор­гівлі та виробництві.

В Україні, в Києві, щорічно проходить Міжнародна конференція парфумери і косметики кож­ного року популярність її зростає.